Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » История » Аналітична історія України
Аналітична історія України - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Аналітична історія України

Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:

У книзі освітлено період історії України від її перших відомих нам початків, і далі до 1991 року.
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
1 ... 156 157 158 159 160 161 162 163 164 ... 548
Перейти на страницу:

А Петлюра? – що ж, Петлюра. Він був приятелем найвідомішого жидівського націоналіста В. Жаботинського, та певно, якби він творив погроми, – той би йому неодмінно це закинув, не дарував би. Але, чого не було – того не було.

Та й “вєлікій Сталін” подумував був капітально розрахуватися зі совєцькими жидами. Готувався процес жидівських лікарів, а тим часом уже 1951 були складені поіменні списки усіх жидів СССР; чи то на розстріл, чи то на депортацію. Та якби й вождя своєчасно не придушили 1953 його ж “соратнікі”, – невідомо, що би з цього всього вийшло.

Отже, справжній злочинець горлає на весь світ – “дєржі вора!”, а всі інші… Всі інші слухняно цькують того, на кого він звалює власні провини: “антісємітов”, що навіть носять “антісєміткі”. Бо, підняти руку на могутню злочинну імперію – то треба мати і чесність і мужність, а от цькувати загнану нею ж у сліпий кут Україну, – легко та приємно. А головне – обіцяє повну безкарність: ніхто не заступиться.

Отже, за близькі нам часи звинувачення українців у антисемітизмі має бути повністю зняте. Бо, добре відомо з попереднього, хто має відповідати за жидівські погроми.

Повертаючись же до початку, ствердимо ще раз, що підчас Козацьких Воєн, – нікого вибірно та персонально не різали. Різали іновірних; поляків так само, як жидів. Бо, ще пізніше, коли на початку ХVIII ст. до України прийшли шведи – часом різали й їх. Хоч вони поводили себе й дружньо. Як доносить нам історик, пригадаймо ще раз:

Та, незважаючи на те, нарід тутешній подобився тоді диким Американцям або примхливим Азіятам. Він, виходячи із засік своїх та сховищ, дивувався лагідності Шведів, але за те, що вони розмовляли між собою не по–руськи, і зовсім не хрестились, уважав їх за нехристів і невірних, а побачивши, що вони їдять у п’ятниці молоко і м’ясо, вирішив, що є вони безбожні бусурмани, і вбивав усюди, де тільки малими партіями і поодинці знайти міг…

(Iсторія русів, Київ, 1990, с. 265)

Отже, й геть із вашими претензіями до українського народу; майте їх до отiєї чорної зграї православних попів, які століттями намагалися обернути цей нарід на отару двоногої худоби… Та де в чому як бачите, й устигли… От з них і питайте.

Доповнення 4. Карл XII, король шведський

Замислюючись сьогодні над змістом тих давніх подій, можна й здивуватися, як свого часу мала Швеція змогла довший час бути великодержавною потугою Європи та вирішувати її долі? Воювати, скажімо, на рівних із Росією або Польщею. Або ж, як та сама Польща могла протистояти Росії?

Сутність проблеми полягає на змінах демографічних співвідношень. Бо сьогодні таке співвідношення Швеції до Росії становить лише 0,065, але тоді… На початок ХVIII ст. населення Швеції (сьогодні – десь 10 млн.) становило десь 1,5 млн., а приєднані до неї Естонія та Фінляндія – мали поокремо – не менше. В той час перепис за Пєтра I доносить нам про десь 5 млн. “душ”, отже… Співвідношення не аж таке разюче, як сьогодні. Iще вигіднішим, десь 1: 1 а може й більше, – було воно у Польщі.

До того, Швеція була – культурно та промислово, високо розвиненою країною, з додатнім сальдо зовнішньоторгового балансу. Бо необхідний імпорт продовольства покривала експортом продуктів гірничої та металургійної промисловості, – високоякісним залізом та міддю. Бо мала невичерпні поклади заліза в Кіруні та мідні рудники у Фалуні: щодо міді, то була монополістом у Європі. Як перша військова потуга – Швеція вичерпно показала себе у тридцятирічній війні (1618–1648), де добре обучені та дисципліновані шведи, ести та фіни, горували над найманською збіганиною імператора. А сваритись їм не було жодних причин, бо шведи ніколи не вели колоніальної політики, та в іномовній Естонії утримували понад 300 сільських шкіл, де навчання проводилося естонською мовою. Так само було й у Фінляндії.

Не була забута по шведських провінціях і вища освіта.

В році 1632 гімназія в Тарту була перетворена на університет, названий на честь убитого того ж року при Лютцені шведського короля Ґустава II Адольфа – “Академія Ґуставіана”. Його урочисто відкрив королівський губернатор Прибалтики, Юхан Шютте, та побажав, щоб у ньому навчалися не лише дiти шляхти, а й діти простих селян; так і сталося.

З нагоди чергової війни університет 1656 переводять до Таллінна, де він проіснував до 1665. Потім, з 1690 він знову був відкритий у Тарту під дещо іншою назвою – “Академія Ґуставо–Кароліна”. З початком Північної вйни його перевели 1699 до Пярну, де з приходом росіян він вимушений припинити свою діяльність: питання про школи та освіту надовго втратило свою актуальність.

1 ... 156 157 158 159 160 161 162 163 164 ... 548
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)