Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України
- Автор: Коллектив авторов
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Юрінком Інтер
- ISBN: 978-966-667-329-2
- Жанр: право
Электронная книга - «Науково-практичний коментар Кримінально-виконавчого кодексу України». Краткое содержание книги:
Для студентів і викладачів вищих юридичних навчальних закладів, практичних працівників Державної кримінально-виконавчої служби України та широкого загалу читачів, які цікавляться представленою проблематикою.
2. Питання тимчасового залишення засудженого або його переведення до слідчого ізолятора вирішується слідчим або органом дізнання і тільки за санкцією прокурора або за постановою суду, залежно від того, якою необхідністю викликана ця нагальна потреба.
Санкцію на такі дії може дати прокурор Автономної Республіки Крим, області, прокурор міста Києва, а також прирівняні до них прокурори, заступник Генерального прокурора України та Генеральний прокурор України.
3. Закон встановлює терміни, в межах яких засуджений з вищеназваних підстав може бути тимчасово залишений або переведений до слідчого ізолятора.
Якщо підставою є необхідність провадження слідчих дій у справах інших осіб, то засуджений може бути залишений чи переведений до слідчого ізолятора на термін:
— до двох місяців — за санкцією прокурора Автономної Республіки Крим, області, прокурора міста Києва, а також прирівняних до них прокурорів;
— до чотирьох місяців — за санкцією заступника Генерального прокурора України;
— до шести місяців — за санкцією Генерального прокурора України.
Після їх закінчення засуджений повинен бути направлений до місця відбування покарання, подальше його тримання у слідчому ізоляторі не допускається.
4. Якщо підставою є необхідність провадження за участю цього засудженого слідчих дій у справі про злочин, вчинений ним самим, та у зв’язку з розглядом в суді цієї справи, залишення чи переведення здійснюється на загальних підставах, а саме — шляхом обрання щодо такого засудженого міри запобіжного заходу у виді взяття під варту, що чітко передбачає ст. 4 Закону України «Про попереднє ув’язнення». Така особа у встановленому законом порядку притягується до кримінальної відповідальності, а потім щодо неї обирається міра запобіжного заходу, в тому числі і взяття під варту. Кримінально-процесуальний кодекс України передбачає обрання цієї міри запобіжного заходу в разі порушення кримінальної справи за новий злочин відносно особи, яка відбуває покарання у виді позбавлення волі (статті 148, 155, 1652). Присутність засудженого при цьому не обов’язкова, вона необхідна лише у випадку, коли така особа перебуває на волі (Постанова Пленуму Верховного Суду України № 4 від 25 квітня 2003 р. та ч. 4 ст. 1652 КПК України).
Іншого порядку переведення чи залишення засудженого у слідчому ізоляторі (без обрання міри запобіжного заходу у виді взяття під варту) діючим законодавством не передбачено.
5. Через слідчий ізолятор здійснюється доставка засуджених з установ виконання покарань до суду, вирок відносно яких вступив у законну силу. Конвоювання підсудних (засуджених) здійснюється військовими частинами і з’єднаннями внутрішніх військ МВС України за місцем їх дислокації залізничним, повітряним, водним та автомобільним транспортом. В окремих випадках (зокрема, коли у даному пункті немає військових частин (підрозділів) внутрішніх військ, ці завдання виконуються силами органів внутрішніх справ або службою охорони виправної колонії (Інструкція про порядок конвоювання та тримання в судах підсудних (засуджених) за вимогою судових органів, «Службова книжка молодшого інспектора відділу охорони виправної колонії»).
6. Якщо підставою залишення або переведення засудженого до слідчого ізолятора є притягнення його до кримінальної відповідальності та обрання щодо нього міри запобіжного заходу у виді взяття під варту (з огляду на необхідність провадження за участю цього засудженого слідчих дій у справі про злочин, вчинений цією ж особою чи у зв’язку з розглядом в суді справи про цей злочин), строки тримання у слідчому ізоляторі визначаються КПК України.
7. Стаття 156 КПК України встановлює, що тримання під вартою під час досудового розслідування не повинно тривати більше двох місяців. Коли у термін, передбачений ч. 1 цієї статті, розслідування справи закінчити неможливо, а підстав для скасування чи заміни запобіжного заходу на більш м’який немає, він може бути продовжений:
1) до чотирьох місяців — за поданням, погодженим з прокурором, який здійснює нагляд за додержанням законів органами дізнання і досудового слідства, або самим цим прокурором, суддею того суду, який виніс постанову про застосування запобіжного заходу;