Чарівні створіння

— Ти втручався у наші справи шістнадцять років. Надалі обійдемося без тебе.

Тієї ж миті нізвідки, усього лише за крок від Мейкона, з’явився Гантинг. Тепер він іще менше скидався на людину, і ще більше на того, ким був насправді, — на демона. Його блискуче чорне волосся наїжачилося, як шерсть на загривку розлюченого вовка, вуха загострилися на кінцях, а роззявлений рот був схожий на пащу. І раптом він зник, розчинився в повітрі.

Я й оком не встиг змигнути, як Гантинг з’явився знову — тепер на шиї Мейкона. Мені здалося, що я навіть не помітив, як це сталося. Мейкон схопив Гантинга за піджак і кинув об дерево. Я й не уявляв, наскільки дужий Мейкон. Гантинг розітнув повітря, але там, де він мав би вдаритися об тверде, його тіло пролетіло крізь стовбур і покотилося по землі по той бік дерева. Тієї ж миті Мейкон зник і з’явився знову вже на плечах Гантинга. Він жбурнув його на землю, і вона розверзлася під їхніми ногами. Гантинг лежав без сил. Та коли Мейкон обернувся до Ліни, суперник виринув за його спиною із задоволеним вищиром. Я кричав, намагаючись попередити Мейкона, але ураган відносив мої слова. Гантинг загарчав і встромив зуби у шию Мейкона, накинувшись на нього зі спини, як битливий собака.

Мейкон завив — глибоко і гортанно — і зник. Його не стало. Але Гантинг, певно, не відпустив його, тому що розтанув разом з ним, і коли вони знову з’явилися на краю галявини, Гантинг досі висів у Мейкона на шиї.

Що він робив? Живився? Я замало знав, щоб зрозуміти, яким чином йому це вдавалося і чи взагалі це було можливо. Але хай що Гантинг забирав у Мейкона, це його вбивало. Ліна заверещала, і від її лементу мене охопив страх.

Гантинг відступив від Мейкона, кинувши його на мокру землю, під проливний дощ. Пролунали нові залпи дробу, і я здригнувся від близької небезпеки. Битва на Медовому пагорбі рухалася в наш бік, до Ґрінбраєру, і конфедерати саме робили свої останні перегрупування.

Шум від пострілів заглушив дуже знайоме ричання. Мовчун Редлі. Він завив і стрибнув до Гантинга, з усіх сил кидаючись на захист хазяїна. Але тієї ж миті тіло Ларкіна почало звиватись і перетворилося на кубло змій прямісінько перед носом пса. Змії шипіли, сповзаючи одна по одній, а Мовчун не зрозумів, що вони були лише ілюзією. Він міг би легко проскочити крізь їхнє кодло, але натомість позадкував і загавкав, не зводячи очей з роїстого кубла. Гантингу лише це й було потрібно. Він зник і з’явився позаду Мовчуна, накинувшись на нього з надлюдською смертельною хваткою.

Мовчун здригався, намагаючись опиратися Гантингу, та все було марно. Суперник мав забагато сили. Він відкинув обм’якле тіло пса до Мейкона, і звір мовчки упав долі.

Пес і хазяїн нерухомо лежали поряд на мокрій землі.

— Дядьку Мейконе! — закричала Ліна.

Гантинг провів рукою по прилизаному волоссю і задоволено похитав головою. Ларкін знову втягнув зміїсте тіло у куртку і набув звичної людської подоби. Дивлячись на них, можна було подумати, що це два наркомани після чергової дози.