Чарівні створіння
- Автор: Гарсия Ками, Штоль Маргарет
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КМ Publishing
- ISBN: 978-617-538-173-1
- Переводчик: Вікторія Калина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівні створіння». Краткое содержание книги:
Сарафина подивилася на Ларкіна.
— До речі про непривабливий стан, Ларкіне, чи не покажеш ти нам свої чарівні, просто-таки золоті очі?
Ларкін посміхнувся і примружився, потягуючись, як після довгого сну. Та коли він знову подивився на нас — дещо змінилося. Він швидко закліпав, і з кожним помахом вій його очі змінювалися. Можна було в буквальному сенсі побачити, як у них метушаться молекули, а замість самого Ларкіна у саду Ґрінбраєру опинилося кубло гадюк. Вони звивалися й огортали одна одну, аж доки Ларкін не з’явився замість них знову. Він постав зі звивистого кубла, простягнувши руки — дві гримучі змії, що засичали і заповзли назад у рукави його куртки. Нарешті він розплющив очі, та замість звичних зелених райдужок засліпив нас такими самими золотими вогнями, як у Сарафини й Ридлі.
— Зелений — не мій колір. А бути ілюзіоністом кльово!
— Ларкіне? — я мало не вдавився цим словом. Він був одним з них, темним чародієм. Усе виявилося гірше, ніж я міг уявити.
— Ларкіне, хто ти? — спантеличено запитала Ліна, та швидко отямилася. — Чому?
Але відповідь дивилася просто на нас його золотими очима.
— А чому б ні?
— Чому б ні? Ну не знаю, бодай заради солідарності з родиною.
Ларкін махнув головою, і товстий золотий ланцюг навколо його шиї скрутився у змію, що залоскотала язиком йому шию.
— Солідарність — не мій принцип.
— Ти зрадив усіх, навіть свою власну матір. Як ти зможеш із цим жити?
Він висолопив язика, що виповз змійкою і сховався знов. Його горлом проповз клубок.
— Сестричко, ти ще побачиш, як прикольно бути темною. Значно краще, ніж світлою. Ми такі, як є, це наша доля. І навіщо з нею боротися? — він знову показав язика, цього разу роздвоєного, ніби змія була всередині нього. — Взагалі не розумію, чому навколо цього стільки проблем. Поглянь на Ридлі — їй непогано живеться.
— Ти зрадник! — шаленіла Ліна. Над її головою вдарив грім, і дощ пустився з новою силою.
— Ліно, він не єдиний зрадник, — мовила, наближаючись до неї, Сарафина.
— Про що ти?
— Про твого дорогого дядечка Мейкона, — її голос віддавав злістю, й було очевидно, що Сарафина не збиралася пробачати Мейкону його вчинку: він забрав у неї доньку.
— Брешеш.
— Це він брехав тобі весь цей час, переконуючи, що ти не можеш змінити свою долю, що все визначено давним-давно! Що сьогодні, у день твого шістнадцятиріччя, тебе оберуть сили темряви чи світла.
Ліна вперто похитала головою і піднесла долоні. Прогримів грім, і дощ полився густими потоками води. Їй довелося перекрикувати зливу:
— Так відбувається завжди! Так відбулося з Ридлі, Ріс і Ларкіном.
— Твоя правда, але ти інша. Сьогодні тебе не обиратимуть. Ти повинна будеш обрати сама.
Слова застигли в повітрі. «Обирай сама». Здалося, що ця фраза могла зупинити відлік часу.
Ліна зблідла як смерть. На якусь мить мені здалося, що вона знепритомніє.
— Що ти сказала? — прошепотіла вона.
— У тебе є вибір, і я певна, що дядько тобі нічогісінько про це не розповів.
— Не може бути, — слова Ліни ледь чулися в поривах вітру.
— У тебе є вибір, тому що ти моя дочка, друга природниця в родині Дюкейнів. Хоч зараз я і катаклістка, але свого часу була першою природницею нашого роду.
Сарафина зробила паузу і проказала вірш:
— Я нічого не розумію, — Ліна не встояла на ногах і, оповита чорним мокрим волоссям, упала навколішки простісінько посеред бруду і високої трави.
— У тебе завжди був вибір, і твій дядько про це знав.
— Я тобі не вірю! — Ліна замахнулась, і грудки землі пролетіли в поривах вітру. Я заплющив очі від бруду й каміння, що неслося на нас звідусіль.
Я намагався крізь грозу докричатись до Ліни, але вона мене не чула.
— Не слухай її! Вона темна. Їй до всіх байдуже, ти казала мені це сама!
— А навіщо дядьку Мейкону приховувати від мене правду? — запитала Ліна, дивлячись прямісінько на мене, ніби я єдиний у всьому світі міг їй відповісти. Але я не знав. Мені зовсім не було чого сказати.
Тоді Ліна гупнула ногою, і земля під нею задрижала, прокотившись хвилею аж до моїх ніг. Уперше за всю історію Галіна у ньому трапився землетрус. Сарафина посміхнулася, бо розуміла, що Ліна втрачає контроль, а вона — набуває сили. Над їхніми головами знову пронеслася блискавиця.