Чарівні створіння
- Автор: Гарсия Ками, Штоль Маргарет
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КМ Publishing
- ISBN: 978-617-538-173-1
- Переводчик: Вікторія Калина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівні створіння». Краткое содержание книги:
— Раян, ти пам’ятаєш, коли я поранився, ти мене врятувала? Тепер мені потрібно, щоб ти зробила так само просто зараз, але у Ґрінбраєрі. Там лежать дядечко Мейкон і поранений Мовчун, їм треба допомогти.
В очах Раян заблищали сльози.
— І Мовчун теж?
Лінк прокашлявся і заговорив з іншого кінця кімнати:
— І моя мама. Ну, я розумію, що з нею бувало несолодко, але чи не допоможе вона й моїй мамі?
—І Лінковій мамі.
Бабуся, поплескавши Раян по личку, завела її собі за спину. Потім осмикнула на собі светр і спідницю.
— Ходімо. Підемо Дел і я. Ріс, залишайся тут із сестрою і скажеш батькові, що ми пішли.
— Бабусю, мені потрібна Раян.
— Сьогодні, Ітане, замість Раян буду я,— вона взяла сумку.
— Я не піду без Раян,— наполягав я. Надто високими були ставки, надто багато стояло на кону.
— Ми не візьмемо з собою необрану дитину у ніч шістнадцятого місяця! Її можуть убити,— Ріс подивилася на мене, як на цілковитого телепня. Я знову був не в темі.
Дел заспокійливо взяла мене за руку.
— Моя мати — емпат. Вона дуже сприйнятлива до сил інших і може позичати їх на деякий час. Зараз вона узяла сили Раян. Їх вистачить не надовго, але наразі вона здатна зробити те саме, що моя дочка. І звісно ж, бабусю вже було обрано, тому вона й піде з тобою.
Я подивився на годинник. 23.49.
— А що як ми не встигнемо?
Маріан усміхнулася і простягнула книжку.
— Я ще ніколи не відносила замовлення у Ґрінбраєр. Як гадаєш, Дел, ти знайдеш шлях?
Тітка Дел кивнула й одягла окуляри.
— Палімпсести завжди знаходять старі забуті двері. От з новими у нас якраз більше проблем,— вона зникла в чорноті тунелів, а слідом за нею поквапилися Маріан і бабуся. Ми з Лінком ледь встигали за ними.
— Як на літніх жіночок, — віддихувався Лінк,— вони вміють ворушити ногами.
Цього разу прохід виявився старим і обдертим, стеля та стіни поросли чорно-зеленими смугами моху. Можливо, вкрилася мохом і підлога, але я не бачив її поміж тіней. Серед суцільної темряви наші п’ять смолоскипів гойдалися єдиними осередками світла. Оскільки ми з Лінком ішли позаду, дим застилав нам очі й пік до сліз.
Що ближче ми підходили до Ґрінбраєру, то краще я розумів, що ми на правильному шляху: в тунелі сочився дим, але цього разу вже не від наших смолоскипів, а від потаємних виходів у світ назовні.
— Ось вони,— закашлялася тітка Дел, намацуючи краї прямокутного отвору в кам’яних стінах. Маріан здерла мох із плити, і та виявилася дверима. Бібліотекарка встромила в замок місячний ключ, і він провернувся так легко, ніби його відмикали тільки позавчора, а не сотні тисяч днів тому. Двері були не з дерева, а з каменю, і я б ніколи не повірив, що тітці Дел вистачить сил їх відчинити.
Вона зупинилася на сходах і покликала мене жестом. Дел знала, як нещадно спливає час. Пригнувшись під заростями моху, я вдихнув вогке повітря, піднявся кам’яними сходами і, нарешті вибравшись із тунелю, застиг: переді мною стояв той самий кам’яний стіл у склепі, той самий, що стільки літ тримав на собі «Книгу місяців».
Я знав, що не помилився, бо книга лежала на ньому й зараз.
Та сама книга, яка зникла сьогодні вранці з полиці в моїй шафі. Я не міг збагнути, як вона тут опинилась, але запитувати не мав часу. Вогонь наближався до нас, і я розумів це навіть не зі світла, а зі звуку.
Полум’я шаленіло, сповнюючись гніву, хаосу і сили руйнування. Воно оточило мене зусібіч, а дим був таким густим, що я не міг продихнути. Жар палив волосся в мене на руках, і все це було схоже на видіння з медальйона, чи навіть гірше — на останній з моїх снів, де Ліну поглинала пожежа.
Я впізнав знайоме відчуття. Я втрачав Ліну.
«Ліно, де ти?»
«Допоможи дядьку Мейкону».
її голос танув. Я відігнав дим, щоб роздивитися мобільний.
23.53. Сім хвилин до опівночі. Як пізно!
Бабуся узяла мене за руку:
— Немає чого стовбичити, шукаймо Мейкона.
Ми з бабусею разом кинулись у вогонь — крізь довгий ряд палаючих верб, що обрамлювали арку — вхід до кладовища й саду; крізь охоплені полум’ям чагарники, дуби, карликові пальми, розмарин і лимонні дерева. Все горіло вогнем. Удалині я почув кілька останніх залпів: інсценування битви добігало кінця, і його учасники готувалися до запуску феєрверків, навіть не здогадуючись, які феєрверки розгораються тут. У Ґрінбраєрі палав весь сад, галявина, усе навколо склепу.
Ми з бабусею пробиралися крізь дим, аж доки не наблизилися до обвуглених дубів і того місця, де досі лежав Мейкон. Бабуся нахилилася й торкнулася його щоки.