Чарівні створіння
- Автор: Гарсия Ками, Штоль Маргарет
- Год: 2013
- Язык: украинский
- Год: КМ Publishing
- ISBN: 978-617-538-173-1
- Переводчик: Вікторія Калина
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чарівні створіння». Краткое содержание книги:
— Досить, Сарафино! — понад полем пролунав голос Мейкона, який з’явився нізвідки. — Дай моїй племінниці спокій.
Сьогодні, у світлі місяці, був не таким, як зазвичай. Не так людиною, як тим, ким він був насправді. Іншим. Його обличчя помолодшало й схудло, він налаштувався на бій.
— Це ти про мою доньку? Яку сам у мене вкрав? — Сарафина почала розминати пальці, як солдат, що перед битвою перевіряє свій арсенал.
— Нібито ти колись про неї дбала, — спокійно відповів Мейкон. Потім він розправив як завжди бездоганний піджак, і з кущів вискочив Мовчун, який наче аж з лап збився, наздоганяючи Рейвенвуда. Сьогодні Мовчун теж став тим, ким був насправді: величезним вовком.
— Мейконе, яка честь! Шкода лише, що я проґавила вечірку з нагоди шістнадцятиріччя моєї рідної доньки. Але мені про неї розповіли, тому нічого. За кілька годин іще ж буде обрання, а от цього я нізащо в світі не проґавлю.
— Що ж, тоді доведеться тебе засмутити. Ти не запрошена.
— Справді шкода. Адже я особисто запросила декого, хто згоряє від бажання з тобою зустрітись.
Сарафина посміхнулась і махнула пальцями. Так само швидко, як Мейкон, з’явився інший чоловік. Він виріс біля верби, де ще мить тому не було нікого.
— Гантинг? Де вона тебе відкопала?
Гантинг, трішки вищий і молодший за Мейкона, був схожий на нього як викапаний. Він мав таке ж гладко зачесане чорне волосся і бліде обличчя — от тільки якщо Мейкон нагадував джентльмена з Півдня колишніх часів, то Гантинг вигляд мав сучасний і викличний. Одягнений в усе чорне — светр, джинси і шкіряну льотну куртку — він більше скидався на кінозірку з журнальних сторінок, тоді як Мейкон — на Кері Гранта. Але в одному було не помилитись: він теж був інкубом і до того ж — якщо існує такий розподіл — не добрим. Хай хто такий Мейкон Рейвенвуд, а Гантинг був схожий на нього хіба що зовні.
Він удав посмішку — чи, можливо, так дійсно мали посміхатися інкуби — і почав колами ходити навколо Мейкона:
— Брате-брате, скільки років ми не бачилися — цілу вічність?
Мейкон не відповів на його посмішку.
— Не так і багато. Не дивно, що ти зв’язався з такою, як вона.
Гантинг зайшовся вульгарним, розкотистим сміхом.
— А з ким я мав зійтися? Зі збіговиськом світлих чародіїв? Вчинити, як ти? Дурість. Як і сама ідея того, що ти можеш утекти від своєї суті, від родинного спадку.
— Гантингу, я зробив вибір.
— Вибір? І так ти називаєш своє життя? — Гантинг знову розреготався, наближаючись до Мейкона. — Скоріше це ілюзія. Ти не обираєш, ким бути, брате. Ти інкуб, і чи живишся ти кров’ю, чи ні — ти все одно темне створіння.
— Дядьку Мейконе, вона сказала правду?
До короткочасного возз’єднання Мейкона й Гантинга Ліні не було діла.
Сарафина пронизливо засміялася.
— Мейконе, та хоч раз у житті розкажи дівчинці все, як є.
Той уперто дивився на Ліну:
— Все не так просто.
— Але це правда? У мене є вибір?
З її заплутаних завитків скрапувала вода, а Мейкон і Гантинг, звісно ж, не змокли ні на йоту. Гантинг посміхнувся, дістав цигарку і запалив її, вочевидь, насолоджуючись тим, що відбувалося навкруг.
— Дядьку Мейконе, це правда? — благала відповіді Ліна.
Мейкон перевів на неї роздратований погляд — і відвів очі.
— Так, Ліно, в тебе є вибір, але він дуже складний. Він має тяжкі наслідки.
Умить дощ ущух. Повітря не ворушилося, нібито ми опинилися в оці бурі. Ліна клекотала, і навіть без слів я розумів, що вона відчуває: щастя, тому що врешті отримала бажане — можливість обирати власну долю; злість, бо вона втратила того, кому завжди довіряла.
Ліна подивилася на Мейкона немовби новими очима. Я побачив морок, що огортав її обличчя.
— Чому ти мовчав? Я все життя прожила зі страхом, що стану темною!
Знову проревів грім, і небо пролилося краплями, схожими на сльози. Але Ліна не плакала — її переповнювала злість.
— У тебе справді є вибір, Ліно. Але він має наслідки. Ти б не збагнула їх раніше, і навіть зараз не зможеш збагнути цілком. З першого дня твого народження я міркував над ними, адже умови цієї угоди, як знає твоя дорога матуся, були встановлені задовго до твоєї появи на світ.
— Які наслідки? — Ліна окинула Сарафину скептичним оком. Недовірливим. Вона нібито відкривала для себе нові можливості, новий спосіб мислення: якщо Мейкону вірити було не слід, бо він весь цей час приховував від неї правду, то чи не варто було повірити матері?
Я мав докричатись до Ліни.
«Не слухай її, Л.! Ти не повинна їй довіряти!»