Хроніка заводного птаха

Найостаннішим випадком у низці трагічних подій, які навряд чи можна вважати випадковими, стало вбивство і самогубство в родині Кодзіро Міявакі (фото 1), власника давно відомої мережі ресторанів «Rooftop Grill» з головною конторою на Ґіндзі. Внаслідок невдалого управління Міявакі заборгував велику суму грошей і два роки тому продав усі ресторани й оголосив себе банкрутом, однак і після цього інші численні кредитори не переставали його переслідувати. Врешті-решт у січні цього року в готелі міста Такамацу Міявакі задушив власним ременем свою молодшу 14-річну дочку Юкіе під час сну, а потім разом з дружиною Нацуко повісився на принесеній із собою мотузці. Про долю його старшої дочки, тодішньої студентки, нічого не відомо. Купуючи ділянку в квітні 1972 року, Міявакі знав про зловісні чутки, що поширювалися навколо дому, але тільки посміявся з них, кажучи: «Усе це — чиста випадковість». Купивши землю, він розвалив старий порожній дім, розчистив ділянку, на всякий випадок покликав сінтоїстського священика, щоб вигнати злих духів, і натомість збудував новий двоповерховий будинок. За словами сусідів, Міявакі мав чудових дочок, а його родина начебто жила дружно. Та минуло одинадцять років, і несподівано на родину Міявакі звалилося страшне нещастя.

Міявакі втратив ділянку й дім, які заставив для отримання кредиту восени 1983 року, але через суперечку між кредиторами про порядок погашення боргів справу про погашення боргів було відкладено. Її вдалося залагодити за посередництва суду влітку минулого року. Ділянку купила за ціною, набагато нижчою від ринкової, відома токійська ріелторська фірма «…Нерухомість». Вона розвалила дім, в якому мешкали Міявакі, розрівняла ділянку з наміром перепродати її під забудову. Попит на таку першокласну ділянку в районі Сетаґая був великий, але всі розмови про купівлю землі припинялися, як тільки можливі покупці дізнавалися про погану славу цього місця. От що розповідає начальник відділу продажів фірми «…Нерухомість» пан М.: «Так, ми справді чули про ці неприємні історії. Однак, що й казати, місце там першокласне, і ми з оптимізмом вважали, що, встановивши досить низьку ціну, зможемо продати ділянку. Щоправда, коли її виставили на продаж, то виявилося, що торги ніяк не рухалися. Крім того, як на біду, у січні сталося це нещастя в родині Міявакі, й, чесно кажучи, ми хапалися за голову, бо не знали, що робити. Нарешті у квітні цього року ділянку продали». Оскільки пан М. ввічливо відмовився назвати покупця й ціну, то подробиці оборудки залишилися невідомими, але, за інформацією з ріелторських кіл, фірмі «…Нерухомість» хоч-не-хоч довелося продати ділянку за ціною, нижчою від раніше заплаченої. Як свідчить пан М., «ясна річ, покупець був повністю обізнаний з усіма обставинами. Оскільки ми не збиралися його обдурювати, то заздалегідь усе пояснили».