Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
Під час гарячкової підготовки до своєї багаторічної арктичної експедиції Амундсен безсонними зимовими ночами не раз у думці проходив шлях до Північного полюса, порівнюючи свої можливості з можливостями Пірі. Восени цей наполегливий американець досягнув півострова Шерідан на Землі Гранта й залишився там на зиму з кількома ескімосами; у них було понад двісті собак. Звідти, з крайнього північного мису Гренландії, він збирався весною ще раз вийти на штурм полюса. Цей полярник був дуже грізним суперпиком. Почуття справедливості змушувало Амундсена в глибині душі визнати, що Пірі, який уже стільки років поневіряється в Арктиці, більше, ніж будь-хто, заслуговує на перемогу. Але, охоплений почуттям національної гордості, Амундсен прагнув, щоб норвезький прапор першим замайорів на Північному полюсі.
До розпаленого честолюбства додалося занепокоєння: якщо Пірі буде перший, то в Норвегії знайдуться такі, які скажуть, що експедиція Амундсена тепер взагалі уже не потрібна. Цілком можливо, що тоді навіть відмовлять в асигнуваннях.
Повільно, страшенно повільно тяглися зимові дні. Минули вже березень і квітень, а від Пірі не було жодної звістки. І ось нарешті погожого травневого ранку на палубу «Фрама» вискочив тесляр, вигукуючи:
— Північний полюс здобуто!
Він щось іще говорив, розмахуючи газетою. Перед Руаловими очима затанцювали великі літери заголовка на першій сторінці. Звістка приголомшила Амундсена, і він навіть не намагався приховати цього.
«Американський прапор на Північному полюсі! Інженер Роберт Пірі 6 квітня 1909 року досягнув полюса. 23 квітня він уже повернувся на мис Колумбія».
Промисловці та представники фінансових кіл почали відмовляти Амундсену у підтримці.
— За ці кошти, — казали вони, — можна збудувати чудову верф, що принаймні даватиме зиск акціонерам.
У цій важкій ситуації йому ще раз допоміг Нансен. Його промова, що пролунала на всю Норвегію, збудила громадську думку, зворушила серця, розкрила гаманці.
— Короткочасове, півторадобове перебування Пірі на Північному полюсі справді було прекрасним досягненням, однак добутий ним матеріал становить невеликий внесок у дослідження Арктичного басейну, — говорив Нансен на зборах Норвезького географічного товариства, — Хіба ми не повинні пишатися тим, що саме сини нашої вітчизни перші добудуть цінні матеріали про арктичні моря? Хіба ми не повинні допомогти Амундсену у тій благородній справі, якій він присвятив своє життя?..
Переконливі аргументи глибоко шанованого в Норвегії Нансена, його світова слава і особистий дар зробили своє. Невдовзі після цієї промови удостоїли своїми відвідинами заякорений у порту «Фрам» королівське подружжя, а за ним — і вся столична знать. Не пасли задніх також промисловці й представники фінансового та торгового капіталу. І знову попливли кошти на адресу Амундсена, ніби у винагороду за тимчасове нехтування ним.
Та сам він ледве приховував досаду, яку викликала в ньому ця зміна настроїв.
«Що їх, власне, цікавить? Безперечно, не наукові успіхи, як гадає Фрітьоф. Ні, це просто погоня за сенсацією, просто я знову став модний», — записав Амундсен у своєму щоденнику.
Він спохмурнів, став уникати людей, на запитання відповідав різко і ще більше замкнувся в собі. На сухорлявому, довгобразому обличчі пролягли ще глибші зморшки, пригасли орлині очі. Глибоко вразила його і трагедія в Люсакері. Єва, добрий дух Нансенового дому, відійшла назавжди в небуття. Руал і сам не думав, що так важко переживатиме цю втрату. Боляче йому було дивитись на Нансена, який зовсім занепав духом.
«Єдиним порятунком для нього було б тепер вирушити в нову полярну експедицію», — думав у розпачі Амундсен, хоч знав, що цього не буде. Нансен не міг і не хотів покинути осиротілих дітей. Смерть Єви прикувала його до дому назавжди.
Тепер Амундсен сам мусив упоратись із своїми сумнівами, з планами, народженими в гризотних роздумах; вони не давали йому спокою, краяли душу, поки нарешті у ньому не відбувся якийсь злам. Він знову з подвоєною енергією почав готуватись до своєї експедиції, працював заповзятливо, зосереджено і поспішав, як ніколи. Його пожирала якась нетерплячка.
— Щоб пропливти Атлантику з півночі на південь, а потім у зворотному напрямку Тихий океан, мені потрібно буде дуже багато часу, — пояснював Амундсен, коли його запитували про причину такого поспіху. — Я повинен ще до зими провести «Фрам» через Берінгову протоку, а це не так просто. Перша зупинка передбачається у Фуншалі на Мадейрі, наступна — аж у Ріо-де-Жанейро, після того, як перетнемо Атлантичний океан.