Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
У каміні поволі догоряли головешки. У вітальні було тьмяно і холодно.
— Фру Цапфе, прошу вас, віддайте Норі цю шубку! Я привіз її для неї.
— Ні! — промовила вона квапливо. — Нора не повинна знати, що ти пам'ятаєш її. Благаю тебе, Руале, не каліч їй життя! Дай мені слово, що ти не намагатимешся побачитися з нею. Ніколи. Ти ж бажаєш їй щастя.
— Обіцяю, — силувано відповів він, стараючись не давати взнаки, яка важка для нього ця обітниця, — не намагатимуся…
ЧОМУ НАНСЕН ЗРІКСЯ МРІЇ ПРО ШОСТИЙ КОНТИНЕНТ
Земля в парку Люсакер ще не відтанула, і поспішні кроки Амундсена, що повертався від Нансена, гучно відлунювали у вечірній тиші. Руал не помічав краси неба, яке палало після заходу сонця і на якому вже загорялися перші зірки, не відчував солоного смаку бризу, що тягнув від фіорду, не чув квиління чайок, не милувався маленькими, мов дитячі іграшки, будиночками Крістіанії, що мерехтіли вдалині сотнями вогнів. Таємничі білі простори невідомого узбережжя постали перед ним, заслоняючи весь світ.
— Антарктида! З Фрітьофом в Антарктиду! — повторював він сам собі півголосом, немовби хотів упевнитися, що це не сон.
Він приходив сьогодпі в Люсакер, щоб поділитися з Нансеном своїми новими планами, почути його підбадьорливе слово, як тоді, перед мандрівкою на «Йоа». А вийшов, не тямлячи себе від щастя.
Заохочений сердечним, як завжди в цьому домі, прийомом, Амундсен довго оповідав про пережите за останні два роки, проведені за кордопом, про сотні зустрічей мало не в усіх столицях Європи й за океаном, у найбільших містах Сполучених Штатів. Проте він приховав, що виїздив з Норвегії не тільки для того, щоб здобути кошти на покриття боргів, пов'язаних з минулою експедицією, але й для того, щоб у вирі нескінченних клопотів забути про Нору. Він детально розповідав про зустрічі з найвидатнішими полярниками Англії, Франції і Сполучених Штатів, про ту пристрасть до пізнання незвіданого, яка охоплювала дедалі ширші кола людей, не тільки мандрівників і дослідників, але й тих, кому, здавалося б, була чужа одержимість першовідкривачів.
— На кожній зустрічі мене просили: «Візьміть, капітане, нас із собою», і щоразу неодмінно запитували: «Як стати полярником?» або: «Коли і куди ви знову вирушите в експедицію?»
— Відповідь на це питання я знайшов, — пам'ять Руала відтворювала кожне слово розмови з Нансеном, — ознайомившись з надруковапим у датському журналі «Норд ог Сюд» скороченим викладом лекції, яку ви, професоре, прочитали минулого року в Королівському географічному товаристві у Лондоні. «Щоб з'ясувати механізм метеорологічних і океанографічних явищ на всій нашій північній півкулі, — казали ви, — треба провести якнайширші наукові дослідження у ще не вивчених районах Арктики». Щоб пропливти якнайближче до Північного полюса, слід було б, на вашу думку, почати дрейф від узбережжя Аляски, ще далі на схід від району, де почав свій дрейф «Фрам». Я дуже хотів би вирушити саме в таку наукову експедицію, розраховану років на п'ять, а то й сім. Не боюсь цього, бо мене тут ніщо не тримає. Я вільний. Але для цього потрібне відповідне судно. На світі є тільки одне судно, здатне витримати таке випробування, — «Фрам».
«Якось дивно поглянув тоді на мене Фрітьоф, — пригадав нараз Руал. — Він замовк і замислився, а мені ця мить видалася вічністю».
— Я охоче задовольнив би ваше, капітане, прохання, але «Фрам», можливо, знадобиться мені самому. — Погляд Нансена упав на велику карту, що висіла на стіпі. На цій карті зяяла пусткою велика біла пляма Шостого континенту, непевними контурами окресленого біля південного полярного кола. — Я вже давно думаю організувати експедицію у ці краї, в Антарктиду, — стиха сказав він. — Поки що цей план я тримаю в таємниці. Ніхто, крім вас, капітане, про нього не знає. І не повинен знати.
— Візьмете мене з собою? — не роздумуючи, вигукнув Руал.
— З радістю. Якщо все складеться так, як я намічаю, ми спробуємо разом дістатися до Південного полюса, — поволі промовив Нансен, зважуючи кожне слово.
— Коли вирушаємо?
По гарному обличчю Фрітьофа промайнула тінь, він безпорадно розвів руками.
— Як ви знаєте, мені доручено в цю важку для нашої країни годину відповідальну і нелегку місію: представляти незалежну Норвегію в Лондоні. Напевне, немає потреби говорити про те, що це почесне завдання заважає мені здійснити мої наукові й особисті плани. Та що вдієш, людина не належить сама собі. За кілька місяців, восени, я повернусь із Лондона назовсім, і тоді ми поговоримо про Антарктиду. Але я прошу вас, капітане, пам'ятати, що про цей план не знає ще ніхто, ніхто! — Нансен зробив наголос на останньому слові.