Горить свіча

— Ой Добрику! Та що ж це? А-а-а!..

Добриня притиснув Янку до грудей, у яких несамовито бухало серце, а коли побачив, як туленгіти піднімають над собою і несуть до казана Маріам, долонею затулив їй очі.

Маріам знепритомніла, не кричала, не пручалася, і її тихо, як срібну рибу, опустили головою у скажене кипляче пекло, де метлявся білий сповиток її донечки.

Зате Ілля, — де й сила взялася після страшного катування, — раптом відштовхнув від себе охоронців і кинувся з високо піднятими кулаками до Менгу.

— Проклятий! Я уб'ю тебе!

Оторопівши, Менгу здибив коня, розриваючи йому рота вудилами, а правицею шарив біля лівого боку, шукаючи руків'я шаблі. Та не встиг її витягти, як охоронець, що був поряд, опустив на пшеничну голову Іллі свою гостро-блискучу шаблю.

Майдан охнув — і загув.

Добриня ще міцніше пригорнув до себе Янку, щоб не бачила, що коїться з її братом. Він уже знав, що у неї під серцем б'ється малесенький живчик, визріває нове молоде життя, і оберігав її, як міг.

Батий сидів на вершечку крутого степового пригірка, підставивши обличчя сонцю, а розхристані груди вітрові, дивився в синю далечінь і думав. Після щасливої соколиної ловитви йому завжди добре думалося.

Він нещодавно повернувся з Каракорума, повернувся з подвійним почуттям — розчаруванням і задоволенням: великий курултай нащадків Чінгісхана не захотів і слухати, щоб обрати його, Бату-хана, великим ханом монгольського улуса, що розметнувся на півсвіту. Натомість всі зійшлися на тому, щоб правителькою стала жона покійного хана Угедея Туракіна, мати Гуюка. Це, звичайно, його вразило. Він — завойовник половини Європи, і… Туракіна!

Якою сліпою і примхливо-незрозумілою буває іноді доля! Ця хитра, але не дуже розумна стара жінка тепер правитиме всіма монгольськими землями, починаючи від тих, де сходить сонце, і кінчаючи тими, де воно заходить, тобто всією імперією Чінгісхана. Яке вона має право на це?

Він знав її молодою. Коли ще був зовсім малий, вона була жоною огуз-меркітського хана. Після переможної битви з огуз-меркітами Чінгісхан узяв їх обох у полон. Хана велів стратити, а юну Туракіну віддав своєму третьому синові Угедею. Вона народила йому кількох дочок і сина Гуюка. І ось на тобі: колишня рабиня-меркітка тепер править усіма землями Чінгісхана і всіма його нащадками! Яка примха долі!

Та хай править! Може, то й краще, що він не залишився в далекому і вже нерідному, чужому для нього Каракорумі, а повернувся сюди, на береги прекрасного Ітилю, в свій улус, що розпростерся від Єнісею, від білих вершин Ала-Тоо до Вісли-дар'ї та голубої Туна-дар'ї. Він в душі задоволений, що доля розпорядилася саме так — залишила його правителем Жовтої та Синьої Орд, створених батьком Джучі та братом Орду на безмежних просторах Ібір-Сибіру. Тепер, після підкорення Болгара, орусутів, кипчаків, асів, келарів та башкирдів, він створить новий улус — Золоту Орду. Так, Золоту Орду! І столицею її стане Бату-сарай, що будується у самому серці цього улуса. Це буде пишне місто! Куди задрипаному Каракорумові! Тисячі рабів, сотні умільців збудують його за кілька літ. В загальних рисах воно вже вимальовується. А підлеглі навколишні народи постачатимуть сюди і скот, і хліб, і одяг, і коштовні прикраси, щоб його народ — йєка-монголи — ні в чому не зазнавав нужди.