Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне

Электронная книга - «Горить свіча». Краткое содержание книги:

Горить свіча — твір багатогранний, присвячений історичним подіям 1240 року, падінню Києва під ударами Батиєвих полчищ, руйнуванню Південної Русі. В. Малик, докладно вивчивши історичні джерела, використавши фактичний матеріал Київського, Галицько-Волинського літописів, Повісті про руйнування Рязані Батиєм, Сказання про убієння в орді Михайла Чернігівського і його боярина Федора, не лише показує падіння давньої столиці, а й розкриває причини, що призвели до цього лиха, корені незнищенності української нації, яка відроджувалась навіть на руїнах цивілізації.
Зміст роману охоплює невеликий проміжок часу: грудень 1240 р. — літо 1242 р. Історичні події визначають розвиток дії роману, його сюжетно-композиційну структуру. Головним ідейно-композиційним центром твору є зображення героїчної боротьби киян проти загарбників. Вузловими моментами сюжету є перипетії особистих доль історичних осіб та вигаданих героїв: Добрині, тисяцького Дмитра, Янки, Іллі і Маріам, князя Михайла, сотника Жадігера, хана Бачмана. Сюжетні колізії роману досить напружені, з безліччю несподіваних конфліктів. Драматизм сюжету обумовлюється трагічністю долі більшості героїв.
Достовірність, переконливість зображення досягається тим, що послідовність історичних подій — взяття Батиєм Поросся, дев'яностошестиденна облога Києва і його падіння, кривавий шлях до останнього моря через галицько-волинські землі — показано через окремих людей, взятих у співвідношенні з часом і простором.
1 ... 157 158 159 160 161 162 163 164 165 ... 191
Перейти на страницу:

Знову над майданом розлігся пронизливий зойк Маріам. До нього долучився глухий стогін Іллі.

Коли Маріам замовкла, не витримавши і половини ударів, кати перестали бити: нещасну ждало ще страшніше покарання, і вона повинна була прийняти його при повній свідомості.

Ілля витримав всі сто ударів. Він кволо стогнав, облизуючи язиком пересохлі губи, і намагався звестися і стати на ноги, бо обвис на вірьовках. Вся спина була збасамужена, шкіра теліпалася кривавими клаптями.

В казані закипіла, завирувала вода.

Менгу повів пальцем.

— Розв'язати!

Маріам ледве трималася, і Ілля підхопив її попід руки.

— Прости мене, найдорожча моя, — простогнав хрипко. — Скоро скінчаться наші муки… Скоро…

Маріам заплакала.

— А наша крихітка? Настуня? Що з нею буде? Світ цей такий жорстокий! Боже!

Дитина випиналася і кричала на руках у туленгіта. Ніби зрозумівши, про що ведуть мову приречені до страти невільник і невільниця, Менгу швидко зиркнув на маленький білий клубочок, у якому випиналися ручки та ніжки, і різко кинув туленгітові:

— В казан!

Той підняв перед собою живе тільце у білому сповиточку і, мить повагавшись і стиснувши зуби, жбурнув у киплячий вир. Крик немовляти обірвався враз — раптово.

Навіть призвичаєні до всього ординці глухо охнули, загули. В рядах невільників здійнявся галас, вгору зметнулися темні жилаві кулаки. А над усім пролунали два пронизливо-розпачливі голоси — жіночий і чоловічий:

— А-а-а!.. А-а-а!.. Ой людоньки-и-и! Звірі-і!

То кричали Маріам і Ілля, кричали несамовито, кричали так, як не кричали, коли їх самих щойно катували. Той крик перекрив усі голоси, всі шуми, гомони і гули, що здійнялися над майданом, і ніхто не почув у тому гамі тихо-розпачливого зойку душі:

— Ой Добрику! Та що ж це? А-а-а!..

Добриня притиснув Янку до грудей, у яких несамовито бухало серце, а коли побачив, як туленгіти піднімають над собою і несуть до казана Маріам, долонею затулив їй очі.

Маріам знепритомніла, не кричала, не пручалася, і її тихо, як срібну рибу, опустили головою у скажене кипляче пекло, де метлявся білий сповиток її донечки.

Зате Ілля, — де й сила взялася після страшного катування, — раптом відштовхнув від себе охоронців і кинувся з високо піднятими кулаками до Менгу.

— Проклятий! Я уб'ю тебе!

Оторопівши, Менгу здибив коня, розриваючи йому рота вудилами, а правицею шарив біля лівого боку, шукаючи руків'я шаблі. Та не встиг її витягти, як охоронець, що був поряд, опустив на пшеничну голову Іллі свою гостро-блискучу шаблю.

Майдан охнув — і загув.

Добриня ще міцніше пригорнув до себе Янку, щоб не бачила, що коїться з її братом. Він уже знав, що у неї під серцем б'ється малесенький живчик, визріває нове молоде життя, і оберігав її, як міг.

6

Батий сидів на вершечку крутого степового пригірка, підставивши обличчя сонцю, а розхристані груди вітрові, дивився в синю далечінь і думав. Після щасливої соколиної ловитви йому завжди добре думалося.

Він нещодавно повернувся з Каракорума, повернувся з подвійним почуттям — розчаруванням і задоволенням: великий курултай нащадків Чінгісхана не захотів і слухати, щоб обрати його, Бату-хана, великим ханом монгольського улуса, що розметнувся на півсвіту. Натомість всі зійшлися на тому, щоб правителькою стала жона покійного хана Угедея Туракіна, мати Гуюка. Це, звичайно, його вразило. Він — завойовник половини Європи, і… Туракіна!

Якою сліпою і примхливо-незрозумілою буває іноді доля! Ця хитра, але не дуже розумна стара жінка тепер правитиме всіма монгольськими землями, починаючи від тих, де сходить сонце, і кінчаючи тими, де воно заходить, тобто всією імперією Чінгісхана. Яке вона має право на це?

Він знав її молодою. Коли ще був зовсім малий, вона була жоною огуз-меркітського хана. Після переможної битви з огуз-меркітами Чінгісхан узяв їх обох у полон. Хана велів стратити, а юну Туракіну віддав своєму третьому синові Угедею. Вона народила йому кількох дочок і сина Гуюка. І ось на тобі: колишня рабиня-меркітка тепер править усіма землями Чінгісхана і всіма його нащадками! Яка примха долі!

Та хай править! Може, то й краще, що він не залишився в далекому і вже нерідному, чужому для нього Каракорумі, а повернувся сюди, на береги прекрасного Ітилю, в свій улус, що розпростерся від Єнісею, від білих вершин Ала-Тоо до Вісли-дар'ї та голубої Туна-дар'ї. Він в душі задоволений, що доля розпорядилася саме так — залишила його правителем Жовтої та Синьої Орд, створених батьком Джучі та братом Орду на безмежних просторах Ібір-Сибіру. Тепер, після підкорення Болгара, орусутів, кипчаків, асів, келарів та башкирдів, він створить новий улус — Золоту Орду. Так, Золоту Орду! І столицею її стане Бату-сарай, що будується у самому серці цього улуса. Це буде пишне місто! Куди задрипаному Каракорумові! Тисячі рабів, сотні умільців збудують його за кілька літ. В загальних рисах воно вже вимальовується. А підлеглі навколишні народи постачатимуть сюди і скот, і хліб, і одяг, і коштовні прикраси, щоб його народ — йєка-монголи — ні в чому не зазнавав нужди.

1 ... 157 158 159 160 161 162 163 164 165 ... 191
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)