Горить свіча
- Автор: Малик Владимир Кириллович Сыченко
- Год: 1992
- Язык: украинский
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Горить свіча». Краткое содержание книги:
Зміст роману охоплює невеликий проміжок часу: грудень 1240 р. — літо 1242 р. Історичні події визначають розвиток дії роману, його сюжетно-композиційну структуру. Головним ідейно-композиційним центром твору є зображення героїчної боротьби киян проти загарбників. Вузловими моментами сюжету є перипетії особистих доль історичних осіб та вигаданих героїв: Добрині, тисяцького Дмитра, Янки, Іллі і Маріам, князя Михайла, сотника Жадігера, хана Бачмана. Сюжетні колізії роману досить напружені, з безліччю несподіваних конфліктів. Драматизм сюжету обумовлюється трагічністю долі більшості героїв.
Достовірність, переконливість зображення досягається тим, що послідовність історичних подій — взяття Батиєм Поросся, дев'яностошестиденна облога Києва і його падіння, кривавий шлях до останнього моря через галицько-волинські землі — показано через окремих людей, взятих у співвідношенні з часом і простором.
— Маріам! — прошепотів з відчаєм. — Боже! Маріам!..
Добриня з тривогою глянув на нього.
— Ну, що ти, брате! Адже нічого не видно. Чому так думаєш?
Ілля застогнав.
— Дивись… Це вона… Вона!
В цю мить туленгіти розступилися і випхнули з-поміж себе невисоку жінку в чорному покривалі з немовлям на руках. Це справді була Маріам. Легке покривало упало з її голови на плечі, і Добриня з Янкою в один голос зойкнули:
— Вона!
Їхні серця враз закрижаніли.
— Боже, що ж це буде? — прошепотіла Янка. — Бідна Маріам! Бідне немовлятко! Наше кровенятко!
На Іллю страшно було дивитися. Янка міцно вхопилася за його руку і відчула, як він увесь тремтить. Худе обличчя зблідло, лиш очі палали страшним вогнем.
Менгу подав знак — і наперед виступив бірюч[116]. Гучним лиховісним голосом прорік:
— Люди! Менгу-каан повелів за перелюбство покарати цю жінку. За нашими монгольськими звичаями чоловіків за таку провину саджають на кіл, роздирають кіньми на чотири частини, а жінок закопують живцем у землю або кидають у киплячий казан. Саме до такої кари — кинути у киплячий казан — і засуджено цю шльондру. Але перед тим її ще битимуть батогами, щоб зізналася, з ким тягалася-волочилася.
Натовп сколихнувся, загомонів, загув: його чекало жорстоке, але захопливе видовище, яке не так уже й рідко влаштовували для свого народу монгольські хани. Народ ніколи не буває ситий, тож хай має хоч видовища!
Два туленгіти запалили під казаном сухий хмиз. А Менгу, незворушно сидячи на коні, подав знак:
— Починайте!
У Маріам вихопили з рук немовля, що пронизливо заверещало на весь майдан, зірвали одяг і, голу, почали прив'язувати вірьовками до стовпа.
Ілля глухо застогнав, рвонувся, але його зупинили міцні Добринині руки, що здушили, мов обценьками.
— Куди?
Ілля зі сказаного бірючем мало що зрозумів, тільки бачив, що над Маріам знущаються, і першим його поривом було — захистити кохану. Та, відчувши, що з обіймів Добрині не вирватися, обм'як, тільки безсило запитав:
— Що він сказав? Що робитимуть з Маріам?
— Битимуть батогами. — У Добрині не вистачило мужності сказати всю правду.
— Я не витримаю цього! — Ілля затулив обличчя руками.
Добриня послабив обійми. І в ту ж мить свиснув батіг — і над майданом пролунав болісний жіночий скрик:
— А-а-а!..
Далі все трапилось несподівано для всіх: і для Добрині, і для Янки, і для хана Менгу, і для його почту, і для багатотисячного натовпу. Ілля рвонувся щосили, вирвався з Добрининих рук, розметав туленгітів, що стояли попереду, і кинувся до стовпа, де звивалося під ударами ніжно-біле жіноче тіло.
— Маріам! Кохана моя! Маріам!
Його ніхто не встиг перепинити — і він, відштовхнувши ката, прикрив собою навхрест збасамужену спину Маріам і щосили вчепірився в смолистий сосновий стовп.
Все це було великою несподіванкою для всіх. Майдан завмер. Кати з піднятими батогами заніміли теж. Мовчав Менгу. Тільки тріскотів охоплений полум'ям хмиз під казаном. Та Маріам подала голос:
— Ілля! Любий! Це ти? Навіщо ти це зробив? Навіщо занапастив себе?
— Я кохаю тебе, Маріам! — простогнав Ілля. — Я кохаю тебе, мила моя! Я люблю над усе на світі нашу крихітку-доню, нашу Настуню… Чи міг же я вчинити інакше?
— О, я нещасна іудейка, я нещасна, як і мій народ, приречений на довічне скитания, на загибель… Навіщо доля пов'язала мене з тобою? Я й тобі принесла нещастя, і тебе занапастила!
— Не кажи! Ми кохаємо одне одного, а все інше — пусте! Не думай про це, дорога моя!
Тут очумався від заціпеніння Менгу.
— Хто це? Терджумана сюди!
Іллю відірвали від стовпа і від Маріам — поставили перед ханом. Виріс, як із-під землі Доман, шарпнув Іллю за плече:
— Хан питає, хто ти?
Ілля випростався.
— Я боярин Ілля, син київського тисяцького Дмитра.
Менгу витріщив очі.
— То ти живий? Отже, мене знову зводить з тобою доля! Чого ж ти кинувся рятувати цю повійницю?
— Маріам не повійниця, вона моя жона!
— Виходить, та дитина від тебе?
— Так, то наша донька Настуня.
— А ти знав, що Маріам належить мені? Що вона моя раба?
— Знав.
— І все-таки посягнувся на неї?
— Ми кохалися раніше, ніж вона стала твоєю рабою, хане.
— Це не виправдовує тебе! — сказав Менгу. — Ти посягнув на мою честь і мусиш бути покараний, як і вона! Гей, туленгіти, прив'яжіть цього богола з другого боку стовпа і всипте удвічі більше батогів, ніж цій жінці! Ну! Іллю потягнули до стовпа, зірвали одяг — міцно прив'язали.
— Бийте! — нахилив голову Менгу.