Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства
- Автор: Канигин Юрий Михайлович
- Год: 2004
- Язык: украинский
- Год: А.С.К.
- ISBN: 966-8291-18-2
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Шлях Аріїв: Україна в духовній історії людства». Краткое содержание книги:
Книга розрахована на широкий читацький загал, усіх, хто прагне глибше пізнати себе, свій народ, його минуле, сьогодення і майбутнє.
Проте піднесене до претензійності найменування Русі не є штучною літературною вигадкою. Воно є плодом народної творчості. Ідея «Святой Руси» відбудовувалася на «монгольському» підґрунті. А це — гримуча суміш, яка спрацювала в XX столітті у вигляді небаченого в історії соціального вибуху. Цей вибух знову підніс на небувалу висоту прагнення українців самим господарювати «у ріднім краю».
Однак більшовицькі війська з півночі (ці «внутрішні монголи») не дозволили Україні стати на власні ноги. В одній з пісень, що з'явилися в останні роки, є такі рядки:
Чего за триста лет не сделали монголы, То сделали за них большевики.
Звичайно, більшовики не пили свіжої кінської крові, навпаки, запроваджували лікнепи, ходили до лазні, хто міг, приймав ванни, навіть носили краватки і капелюхи. Але ж на їх совісті цілі пароплави, заповнені прогресивно мислячими інтелігентами, яких влада примусово вивозила за межі Росії, пролеткультівська політика в галузі культури, войовничий атеїзм, примусова колективізація, масові репресії, заслання, сибірські табори. А геноцид щодо цілих народів! Чого тільки не було на ваших радянських просторах! Однак, незважаючи ні на що, українська нація жила. Бездержавна, «без'язика», могутня нація!
ЗАГАДКА ГОГОЛЯ
История Народа принадлежит Поэту.
А. Пушкин
«ВЕЛИКИЙ МЕЛАНХОЛІК»
Ти смієшся, а я плачу, Великий мій друже. Т. Шевченко
— Гоголь і панмонголізм? Який тут зв'язок? — запитав я Гуру.
— Безпосередній, — відповів той, — бо ця постать — харизматична для української нації. Це поняття нове для вас, але воно йде поруч з поняттям національної ідеї. Харизма в перекладі з грецької — милість, дар Божий. Це особистість, «зоряна година» якої збігається з «зоряною годиною» нації. Я впевнений: про Гоголя ви дедалі частіше будете згадувати у процесі свого відродження. Як у краплині роси відбивається світ, так у гоголівській долі відбиваються колізії російсько-українських відносин. Гоголь — особливе явище у культурі слов'янського світу. Зірка Шевченка розгорілася не одразу — наприкінці життя і після смерті поета.
Зірка Гоголя спалахнула миттєво і рано. У 26 років він був знаменитий на всю Росію! Його навіть побоювалися: «раптом змалює». Як фундатор «сучасної» російської літератури (критичного реалізму) і класичного російського театру він стоїть поруч з Пушкіним і Островським, а можливо, й вище. Але не це головне. Ні сам письменник, ні будь-хто з його оточення навіть подумати не могли: він засновник фантастичного реалізму — того ірраціонального напряму, який згодом стане впливовим у світовій літературі. Усвідомте, не Едгар По, а ваш Гоголь зі своїми ще й досі не до кінця осягнутими шедеврами: «Ніс», «Портрет», «Записки божевільного», «Страшна помста»… Спробуйте відокремити в цих геніальних творах фантастику від реального зображення життя.
Слова I. Тургенева залишаються актуальними і зараз: «Насіння, посіяне Гоголем, безумовно зріє тепер у багатьох умах, у багатьох талантах; настане час — і молодий лісок виросте біля самотнього дуба».
М. Гоголь був людиною дивакуватою, сам себе вважав таким. Наприклад, говорив: «Я, на відміну від усіх людей, не пітнію. Так влаштована моя шкіра». З жінками визнавав лише духовне спілкування (хоч замолоду, за порадою матері, і намагався вдавати з себе петербурзького гульвісу).
Гоголя дуже хвилювала думка, що його можуть поховати живим, у стані коми. До речі, так і вийшло. При перепохованні письменника труну з прахом переносили з Донського монастиря на Новодівоче кладовище. Коли розкрили труну, то побачили покійного, який лежав… на боці. Це свідчило про те, що він ворушився у своїй домовині, поки не задихнувся.
Великий меланхолік, як називав його О. Пушкін, у душі був українцем, любив Україну, хоча ідею українську не зрозумів. Саме з цим і пов'язана багато в чому його творча і душевна драма в кінці життя. Не встиг він оцінити і Тараса Шевченка. Перше видання «Кобзаря» (1840) погано розходилося, навколо нього утворилася «змова мовчання». «Хоч би хто гавкнув», — скаржився Т. Шевченко. І «гавкнув» Гоголь. Тарас спеціально послав йому свою працю на відгук. «Багато жовчі», — сказав письменник, переглянувши «Кобзаря». Інших згадок Гоголя про Шевченка та його творчість ми не знаємо. Особисто вони не зустрічалися.