Аналітична історія України

Але, влітку ж 1607 об’являється ще один претендент, самозванець, що видає себе за першого самозванця; ця подія відбувається у князівстві Сіверському. Його підтримує знову, польська шляхта, козаки Iвана Заруцького та прибічники Болотнікова, що тимчасово опинились поза справою. Але, сил вистачило знову, тільки дійти Москви, та самозванець заснувався в Тушині, отримавши почесний титул “Тушінского вора”. Однак, що там! – до Тушина зібралось, кажуть, не менше 100 тисяч таких, що присягли “вору”, – армія!

Iнтелігентністю “другий”, кажуть, капітально поступався “першому”, а російський історик минулого сторіччя взагалі написав, що то був “бєздарний нєвєжєствєнний мужік, грязний і сквєрнословний”, Однак, зібрав і у себе Боярську думу, та чимось там теж керував. Слід гадати, що за своїми якостями був, принаймні, значно ближчий народу, ніж його попередник.

Аби тільки упоратись з “вором”, Шуйскій навіть укладає якийсь мир з Польщею. З поверненням полонених та відкликанням польських військ. В числі російських полонених були Марина з її батьком, але ці зуміли не повернутись до Польщі, а дорогою збігли під крильце “вора”. Там відбулося взаємне признання, та Марина нарешті “воз’єдналася з “чоловіком”, не погребувавши “мужіком”. А той дав панові Мнішеку 300 тисяч золотих рублів та відправив додому. “Вор” виявися до того, неабияким політиком. Він у 1608 узяв Ростов та вивіз звідти митрополита Філарета, посадивши його у себе в Тушині. Той, батько майбутнього царя Міхаіла Романова, – не заперечував. Бо тепер він очолював те духівництво, що визнало “вора” царем.

Російські війська, що мають звільнити Москву від зазіхань чергового самозванця, починають збиратись у Новгороді, а воєводою призначається небіж нового царя, М. Скопін–Шуйскiй, який громив іще Болотнікова. Як пишуть нам сучасні автори: