Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
«Нашу справу закінчено?» — спитала дівка.
«Є ще одна дрібничка», — відповіла Рея, а тоді звеліла малій хвойді, що та має зробити.
Еге ж, вона дала їй дуже чіткі вказівки, коли вони вдвох стояли в дверях хатини під Місяцем-Цілунком, коли Сюзен Дельґадо поринула у дивний сон, а Рея гладила їй косу і нашіптувала на вухо, що їй робити. Ось і настав час виконувати наказ… саме це вона й хотіла побачити, а не те, як двоє малих товчуться й пихкають, наче вони перші на землі, хто це робить.
Двічі вони зробили це майже підряд, лише трохи побалакали в перерві (їхню балачку їй теж кортіло почути). Рею це не здивувало. У його віці в хлопця мало бути стільки сімені, що вистачить накачати її на тиждень уперед. І, судячи з того, як та мала шльондра поводилася, їй це було до смаку. Деякі з них, відкривши для себе це діло, вже ніколи не хотіли нічого іншого, подумала Рея.
«Побачимо, надута сучко, якою звабливою ти станеш через кілька хвилин», — подумала відьма і нахилилася ближче до рожевого пульсування, яке випромінював кристал. Часом це світло відгукувалося болем навіть у кістках її обличчя, але то був приємний біль. О так, дуже приємний.
Нарешті вони потомилися. Принаймні, на деякий час. Зчепили руки й позасинали.
— Ну ж бо, — пробурмотіла Рея. — Ну ж бо, крихітко. Будь хорошою дівчинкою і роби, як тобі наказали.
І, неначе почувши її, Сюзен розплющила очі. Але в них була порожнеча. То були очі людини, що розклепила повіки уві сні. Рея побачила, як вона обережно витягла руку з хлопцевої руки. Сіла, притиснувши голі стегна до голих грудей, і роззирнулася. Звелася на ноги…
І тут шестиногий кіт Чахлик стрибнув Реї на руки, винявкуючи собі їжу чи трохи пестощів. Стара скрикнула від несподіванки, і чаклунський кристал згас, як свічка від пориву вітру.
Рея знову вереснула, цього разу від люті, ухопила кота, перш ніж він устиг втекти, і пожбурила через усю кімнату в камін. Стояла літня пора, тож камін дивився в кімнату темним порожнім оком, проте варто було Реї змахнути рукою — і в ньому застрибало жовте полум’я, здійнявшись угору від одного-єдиного напівобгорілого поліна. Заверещавши, Чахлик кинувся геть. Його очі були круглі від жаху, від розщепленого хвоста здіймався димок, як від недбало загашеної сигари.
— Тікай, падлюко! — плюнула йому навздогін Рея. — Щоб очі мої тебе не бачили, сучий потрох!
Вона повернулася до кристала й розспростерла над ним руки, зчепивши великі пальці. Але попри те, що вона спрямовувала на нього всі свої сили й зосередженість, аж поки серце не почало важко гупати в грудях, їй вдалося повернути до життя лише природне рожеве світіння кулі. Зображення на його поверхні не з’явилося. Відьма відчула гірке розчарування, але нічого не могла вдіяти. Та невдовзі вона побачить плід своїх старань на власні очі. Для цього тільки треба буде спуститися до міста.
Усі це побачать.
Відновивши душевну рівновагу й добрий гумор, Рея повернула кристал до схованки.
За мить до того, як його свідомість надто глибоко занурилася в сон, у голові Роланда пролунав сигнал тривоги. Можливо, він відчув, що його пальці більше не стискають її руку, а можливо, то була просто інтуїція. Він міг би легко проґавити цей сигнал (і це майже сталося), але далося взнаки тренування. Він повернувся з порогу глибокого сну, пробиваючись у реальність, як нирець розтинає собою товщу води. Попервах було важко, проте потроху ставало легше. І що ближче він був до дійсності, то сильнішою ставала його тривога.
Він розплющив очі й подивився ліворуч. Сюзен не було. Він встав, глянув праворуч, але не побачив нічого, крім струмка. Втім, він відчував, що вона рушила саме в той бік.
— Сюзен?
Відповіді не було. Підвівшись, він кинув погляд на штани, але в голові раптом пролунало бурчання Корта, гостя, якого він аж ніяк не сподівався за таких романтичних обставин. Нема часу, шмаркачу.
Голим він рушив до берега струмка і подивився в бік півдня. Сюзен була там, також оголена: сиділа спиною до нього. Вона розпустила волосся, і тепер воно спадало по спині до її гарних стегон. Його кінчики ворушило прохолодне повітря, що туманом підіймалося з поверхні струмка.
Вона опустилася на коліно біля самої води, зануривши руку по лікоть, неначе щось шукаючи.
— Сюзен!
Не відповідала. У Роланда все похололо всередині: «Вона одержима. Поки я так бездумно спав поряд, у неї вселився демон». Але якось не вірилося. Якби десь поблизу галявини був демон, він би відчув його. Вони обоє б його відчули, і коні також. Втім, з нею таки щось було негаразд.