Чаклун та сфера. Темна вежа IV

— Я вже доросліший, ніж тоді, коли приїхав сюди. Набагато старший. А якщо мені ще півроку доведеться прожити неподалік від Джонаса і його посіпак, то я спиратимусь на палицю і не могтиму вилізти на коня, якщо хтось не дасть мені копняка в м’яке місце.

Вона всміхнулася, і він поцілував її в кінчик носа.

— І ти дбатимеш про мене?

— Еге ж, — сказав він і всміхнувся у відповідь. Сюзен кивнула і теж перевернулася на спину. Так вони й лежали, притулившись одне до одного боками, і дивилися в небо. Взявши його руку, вона поклала її собі на грудь. Він погладив сосок великим пальцем, і той набубнявів, став твердий і почав поколювати. Це відчуття швидко поширилося по її тілу до того місця між ногами, що досі не хотіло вгамовуватись. Вона сильніше стисла стегна і водночас радісно та перелякано відзначила, що від цього стало тільки гірше.

— Ти мусиш про мене подбати, — тихо сказала вона. — Я віддала тобі все. Решта не має значення.

— Я зроблю все від мене залежне, — запевнив він. — Навіть не сумнівайся. Але поки що, Сюзен, ти маєш жити так, як жила. Ще не час усе змінювати. Я знаю це, бо Діпейп повернувся і напевно вже все розповів Джонасові. Але вони досі не зробили жодного ходу проти нас. Хай там що він з’ясував, Джонас досі вважає, що в його інтересах чекати. І це робить його навіть небезпечнішим, ніж якби він зробив якийсь хід. Поки що ми граємося в Замки.

— Але після святкового багаття на Жнива… Торін…

— Ти не ляжеш до нього в ліжко, запевняю тебе. Даю тобі слово честі.

Трохи перелякана через власну відвагу, вона простягнула руку й поклала її нижче його поясу.

— Ось що ти можеш мені також дати, якщо хочеш.

Він хотів. Міг. І дав.

Коли вони закінчили кохатися (цього разу Роланд дістав ще більшу насолоду, якщо це взагалі було можливо), він спитав:

— Те відчуття, яке ти мала на Ситґо, Сюзен… ніби за нами стежать… ти відчуваєш це зараз?

Вона дивилася на нього довгим і замріяним поглядом.

— Не знаю. Розумієш, я думала про щось інше, — вона ніжно торкнулася його і розсміялася, бо він аж підскочив. Нерви в тому напівтвердому, напівобім’якому місці, яке вона гладила долонею, досі були дуже чутливі.

Забравши руку, вона підвела погляд до клаптика неба над їхніми головами.

— Як тут гарно, — пробурмотіла і заплющила очі.

Роланд теж відчув, що його от-от здолає сон. Яка іронія, подумав він. Цього разу в неї не було відчуття чужих очей… зате воно з’явилося у нього. Але він міг заприсягтися, що ні в самій діброві, ні біля неї немає жодної душі.

Та байдуже. Чим би не було те відчуття — реальністю чи вигадкою, — воно зникло. Він узяв Сюзен за руку, і її пальці сплелися з його пальцями.

Він заплющив очі.