Чаклун та сфера. Темна вежа IV
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #4
- Год: 2009
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб "Клуб Сімейного Дозвілля"
- ISBN: 978-966-14-0159-3
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Чаклун та сфера. Темна вежа IV». Краткое содержание книги:
Відв’язавши один із сиром’ятних шнурків, він понишпорив у ковдрах і витяг назовні металеву коробочку. Відімкнув її крихітним ключем, який носив на шиї. Всередині лежав квадратний медальйон на срібному ланцюжку (в медальйоні був портрет його матері, намальований олівцем) і жменя запасних набоїв, менше півдесятка. Він узяв один і пішов до Сюзен, яка виглядала його з широко розплющеними, переляканими очима.
— Я не пам’ятаю нічого після того, як ми вдруге кохалися. Лише те, як подивилася в небо і подумала, як мені добре. І заснула. О Роланде, наскільки потворно це виглядає?
— Наскільки я можу судити, нічого страшного, але тобі краще знати. Ось.
Він набрав у посудину води і поставив на берег. Сюзен нерішуче схилилася над нею, розрівнявши волосся кольору ясного золота вздовж лівої руки, і повільно повела рукою вперед. Нерівний край, де пройшовся шмат кварцу, помітила одразу. А роздивившись його прискіпливіше, відпустила волосся і зітхнула — від полегшення, а не від смутку.
— Це я зможу приховати. Коли волосся заплетене, ніхто й не здогадається. Врешті-решт, це лише волосся, предмет жіночого марнославства, та й годі. Тітка мені весь час це в голову втовкмачує. Але, Роланде, чому? Нащо я це зробила?
Роланд здогадувався. Якщо волосся давало жінці привід пишатися собою, то примусити його відрізати змогла б лише жінка, від заздрості. Чоловік би до такого не додумався. Невже дружина мера? Цю думку він відкинув. Більше скидалося на те, що цю гидку пастку влаштувала Рея, відьма з височин, що виходили на північ, на Погану Траву, Скелю Вішальників і Каньйон Петлі. Вранці після Жнив мер Торін мав прокинутися з важким похміллям і голомозою наложницею.
— Сюзен, ти дозволиш мені спробувати дещо зробити?
Вона всміхнулася.
— Щось таке, чого ти ще не робив? Роби все, що заманеться.
— Я про інше, — він розтулив руку і показав їй патрон. — Я хочу спробувати з’ясувати, хто з тобою це зробив і навіщо. — І не лише це. Просто він ще достоту не знав, що саме.
Вона дивилася на патрон, і Роланд почав перекочувати його тильним боком долоні. Патрон танцював, як човник ткацького верстата, кісточки його пальців піднімалися й опадали. Сюзен спостерігала за цим із радістю дитини.
— Де ти цього навчився?
— Вдома. Це не має значення.
— Ти мене загіпнотизуєш?
— Еге ж… думаю, з тобою таке вже робили раніше, — патрон зарухався швидше, то на схід, то на захід уздовж рухливих кісточок пальців. — Можна?
— Еге, — сказала вона. — Якщо зможеш.
Він зміг. Сюзен поринула в гіпнотичний стан так швидко, що в нього не лишилося сумнівів: таке вже відбувалося з нею раніше, до того ж нещодавно. Втім, добитися від неї правди він не міг. Вона з готовністю відповідала на всі питання (балакуча сонька, як сказав би Корт), але до певної межі. І не тому, що хотіла дотримуватися правил пристойності чи дівочої скромності — вона спала на березі струмка з розплющеними очима і виповідала йому далеким, проте спокійним голосом про те, як стара відьма її оглядала і як намагалася її «попестити» (зачувши це, Роланд стис руки в кулаки так сильно, що нігті вп’ялися в шкіру долонь). Проте був один пробіл, коли вона нічого не пам’ятала.
Вона і Рея вийшли за двері хижки, стояли під сяйвом Місяця-Цілунку, сказала Сюзен. Вона пам’ятала, що відьма пестила її волосся. Її дотик викликав у неї відразу, але Сюзен нічого не могла з цим удіяти. Руки не слухалися, налилися свинцем, язик не повертався у роті. Вона могла лише стояти, поки відьма нашіптувала їй на вухо.
— Що? — допитувався Роланд. — Що вона шепотіла?
— Не знаю, — відказала Сюзен. — Решта — рожеве.
— Рожеве? Що це означає?
— Рожеве, — повторила вона, наче не розуміючи, як Роланд може бути таким тупим. — Вона говорить: еге ж, отак, ти гарне дівча, а далі все рожеве. Рожеве і яскраве.
— Яскраве.
— Еге ж, як місяць. А тоді… — вона помовчала. — Тоді, мабуть, воно перетворюється на місяць. Може, Місяць-Цілунок. Яскраво-рожевий Місяць-Цілунок, круглий і повний, як грейпфрут.
Він намагався проникнути в її пам’ять іншими шляхами, проте безуспішно — кожна стежка приводила до тієї яскравої рожевості, що попервах затьмарювала її спогади, а потім зливалася у повний місяць. Роландові це ні про що не говорило. Він чув про синій місяць, але про рожевий — ніколи. Єдине, в чому він не сумнівався, — стара відьма дала Сюзен дуже потужну команду забути.