Примари Пустомитського болота
- Автор: Тибель Василь
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Мультимедійне видавництво Стрельбицького
- Жанр: Ужасы
Электронная книга - «Примари Пустомитського болота». Краткое содержание книги:
Здається, сплановано все і планеті не минути катастрофи, але інколи долю людства змінюють діти. Чи зможуть двоє школярів уникнути смертельної загрози, яку несуть в собі жорстокі змовники? Чи вдасться Миколці і Васильку разом із товаришами змінити долю планети? А почалося все із розритої могили міфічного царя…
Автор — лауреат премії ім. Миколи Лукаша; дворазовий дипломант і лауреат Міжнародного літературного конкурсу «Коронація Слова» в номінації проза.
Зуб, як завжди, стояв за його спиною з відкритим ротом, виставивши потворного зуба.
- Та, зачини ти врешті-решт свого писка! Як мене сердиш своїм дурнуватим виглядом! – налетів Адмірал на компаньйона. І на німе запитання Зуба, випалив спересердя.
- Що, що? Шеф незадоволений, ми мало не провалили завдання, добре, хоч я алмаз захопив, а то він би нас у порох зітер. Будемо ночувати тут. Розводь багаття! Узавтра Шеф із нами зв’яжеться, ми повинні виконати ще одну дуже важливу роботу. Про коштовності з кургану він сам подбає. Тут недалеко є покинутий бункер.
Розділ 5. Пустомитське болото
Уже давно минуло за полудень. Сонце висіло одне-однісіньке на небі; здавалось, воно шукало собі в подружки хоча б хмаринку, щоб заховатися за неї, чи хоч би попліткувати, а разом із тим, дати перепочити й остудитися нагрітому, як у горні повітрю. Спека стояла непорушно-нестерпна. Проте молоді пастушки не помічали пекучого сонця, вони грали в «пекаря ».
- Мишко, кидай!
Чорнявий хлопчина , пожбурив дрючка в «пекаря ».
- Знов не влучив, тепер ти будеш стерегти «пекаря », - вигукнув Сашко, йому вже набридло, третій раз під ряд, стояти біля забитого в землю дрючка.
- Не кажи, гоп! Я ще не кидав.
Миколка прицілився й кинув свою палицю. Кидок виявився напрочуд влучним. Забитий у землю «пекар » вилетів на кілька метрів, зробивши в повітрі мертву петлю й обсипав піском Сашка.
- Мерщій по палиці!
Хлопці кинулись кожен за своїм дрючком. Сашко схопив «пекаря »( загостреного невеликого кілочка), устромив його знову в землю й погнався за хлопцями, при цьому, намагаючись доторкнутись своїм кийком до втікачів. Він наздогнав і доторкнувся палицею до Василька, йому залишилося тільки збити кілок, щоб поставити за сторожа Василька, та Миколка й тут випередив його.
- Ага, знову тобі Саша, прийдеться стояти.
Гравці дружно кинулись за лінію. Хлопці були голі до пояса, чорні, як негренята: від засмаги й трохи від куряви. Вони бігали, галасували, повністю захоплені грою й зовсім не звертали ні найменшої уваги: ні на час, ні на череду. А тим часом худоба, яка до цього спокійнісінько лежала на випасі й жувала жуйку, вже, майже, вся повставала й несамовито відмахувалася хвостами від настирливих гедзів. Одна чорнобока молода телиця задерла хвоста й, як навіжена, гасала поміж корів. Інші корови й собі, перейнялися колективним духом – стали наслідувати дурний приклад. Вони підняли хвости й кинулися до найближчого гайку, а звідти хто куди – розбіглися по всьому лісу.
- Згедзались! Держи їх!
Пастушки покинули свою гру й метнулися переймати корів. Та дарма - з череди не залишилось навіть телятка. Хлопці були в розпачі.
- Ну й влетить мені вдома. - відхекувався розчервонілий від безрезультатного бігу Миколка.
- І де їх тепер шукати? – мало не плакав Сашко.
- Якось у мене теж згедзались, так ми знайшли на лузі за болотом. Треба йти до Пустомитського болота, - запропонував Василько.
- Ні, в останній раз ми знайшли корів на Лосьовому, - втрутився в розмову Мишко. Він щойно підбіг, густа чорна чуприна хлопця була мокра від невдалої погоні за телицями. Хлопці стали сперечатися, куди ж іти шукати пропажу, бо сліди худоби розділилися в лісі.
- Давайте і ми розділимося: ви з Сашком йдіть на Лосьове, а ми з Миколкою до Пустомитського болота, - звернувся Василько до Мишка.
- Ти, що здурів, на тому болоті самі пропащі місця, там такі трясовини.
- Але якщо корови туди забрели?.. Тре їх завернути, а то як влізуть в болото…
- Може й ти правий, ідіть до болота.
Пастушки розділилися й вирушили на пошуки. Пустомитське болото було далеченько. Треба було минути ліс навпростець, густі чагарники, порослий осокою діл і тільки тоді впрешся в широке, водяне плесо безкрайого болота. Хлопці, якось раз ходили туди ловити в’юнів, та гнітючим і страшним видалося воно тоді й друзі вернулися додому ні з чим. Злякав рибаків якийсь дивний гучний звук, схожий на кумкання здоровенної жаби. Мертве було те місце, зовсім не схоже на їхні болітця й копанки, де в’юнів і карасів аж кишіло. Ще жахала хлопців трясовина, про яку ходили страшні розповіді, де безслідно зникали люди й худоба. Погана слава ходила про те місце, батьки забороняли хлопцям сюди навіть наближатися, але що може зупинити допитливих хлопчаків, тим більше, що кляті корови вибрали цей маршрут.