Таємничий лицар
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Таємничий лицар». Краткое содержание книги:
В порядку експерименту, слідом за першими двома, третя повість значно адаптована у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість публікувалася у складі антологій, тому обкладинка взята зі створеного за нею коміксу.
Вина лилися рікою. Міцні вертоградські червоні поступилися місцем тутешнім зборам; принаймні так казав Скрипаль, бо Дунк, правду кажучи, різниці не помітив. Була тут і трав’яна наливка, якої він теж скуштував келиха. «Може, наступного питиму аж через рік.» Інші заплотні лицарі — усі як один хвацькі бабії, якщо вірити їхнім словам — забалакали про жінок, яких знали. Дунк раптом спитав себе, де це сьогодні може бути Тансела. Де була пані Роганна, він знав: у своєму ліжку в замку Холоднокоп, поруч із старим паном Явтухом, який хропить собі крізь вуса. Тому спробував про неї не думати. «Цікаво, а вона про мене думає?», запитав він себе.
Його сумовиті роздуми грубо перервала ватага розмальованих карликів, що вискочила з черева дерев’яної свині на колесах і стала бігати за блазнем пана Маслоплава навколо столів, лупцюючи того надутим свинячим міхуром, який видавав непристойний звук при кожному влучанні у ціль. Нічого смішнішого Дунк не бачив багато років, отож реготав разом з усіма. Син пана Фрея так захопився карликовими витівками, що приєднався до них і узявся лушпарити гостей бенкету тим самим міхуром, якого позичив у карликів. Хлопчисько видавав найбридкіший сміх, якого Дунк чув за життя: пронизливу переливчасту гикавку, зачувши яку, хотілося схопити його і перехилити через коліно, якщо не вкинути до колодязя. «Хай лишень вперіщить мене тим міхуром, тоді подивимося.»
— Онде сват, який влаштував цей шлюб, — кинув пан Майнард, коли шмаркач без підборіддя з вереском пробігав мимо.
— Як це? — Скрипаль підняв порожнього келиха, служник налив вина. Пан Майнард зиркнув у бік помосту, де молода годувала чоловіка черешнями.
— Його мосць не перший, хто маститиме цю булочку маслом. Кажуть, що вінець цноти нареченої зірвав якийсь кухарчук ще у Близнюках, де вона прокрадалася на кухню задля пристрасних зустрічей з ним. Але якось уночі слідом за нею хвостом причепився малий брат. Коли він побачив, як на кухні роблять звіра о двох спинах, то страшенно заверещав. Набігли кухарі та стражники, і що ж вони знайшли? Молоду панну та її кухарча — голісіньких, як мати вродила, на мармуровій плиті, де кухар тісто викочує, ще й у борошні з ніг до голови.
«Цього не може бути», подумав Дунк. Пан Маслоплав має великі земельні статки і чималі скрині золота. Нащо йому одружуватися з дівчиною, зіпсованою кухарчуком, і віддавати на знак цього шлюбу драконяче яйце? Фреї з Переїзду — нічим не кращий рід, аніж Маслоплави. Уся різниця, що одні живуть з мостового мита, а інші з корів. «Пани й недопанки… Хто коли їх зрозуміє?» Дунк з’їв горіхів і поміркував над тим, що підслухав, поки сцяв. «Дунк-пивдунк, що ж ти таке чув?» Він випив ще келих трав’яної наливки, бо перший йому сподобався. А тоді поклав голову на руки і заплющив очі на якусь мить, щоб дати їм перепочинок від диму.
VII
Коли очі знову розплющилися, половина весільних гостей стояла на ногах і волала:
— На постіль! На постіль їх!
Вони так галасували, що розбудили Дунка від надзвичайно приємного сну за одночасної участі Тансели Зависокої та Червонястої Вдовиці.
— На постіль! На постіль! — гриміли заклики товариства.
Дунк сів прямо і протер очі.
Пан Франклин Фрей схопив наречену до рук і поніс проходом, а навколо юрмилися чоловіки та хлопці. Пані за високим столом оточили пана Маслоплава. Пані Вирвел очуняла від свого горя і намагалася витягти його вельможність з крісла, поки одна з його дочок розв’язувала йому чоботи, а ще якась із пань Фрей підтягувала сорочку догори. Маслоплав марно відбивався від них і реготав. Він був п’яний, Дунк ясно бачив, а пан Франклин — ще п’яніший… такий п’яний, що трохи не впустив наречену. Ледве Дунк збагнув, що діється, як Ян Скрипаль підсмикнув його на ноги.
— Сюди! — заволав він. — Хай її несе велетень!
Наступної миті він уже видирався вгору баштовими сходами, а в руках у нього звивалася наречена. Як він тримався на ногах, Дунк і сам не розумів. Мало того, що дівчина не бажала висіти тихо, то навколо ще й юрмилися чоловіки, солоно жартували, що слід би викачати її у борошні та добре розім’яти на столі, а тим часом не забували потроху здирати з неї одяг. Карлики теж приєдналися до втіхи. Вони совалися в Дунка під ногами, реготали і лупцювали його по ногах міхурами. Аби не запнутися об них, доводилося попотіти.