Таємничий лицар
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Таємничий лицар». Краткое содержание книги:
В порядку експерименту, слідом за першими двома, третя повість значно адаптована у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість публікувалася у складі антологій, тому обкладинка взята зі створеного за нею коміксу.
— Кажуть, на півночі живуть дикі люди, а в лісах повно вовків.
— Мосьпане? Що привело вас на дах?
— Мене шукав Алин, але я не бажав, щоб мене знайшли. Він, той Алин, стає нудний і нав’язливий, як нап’ється. Я бачив, як ви втекли з тієї пекельної опочивальні, і утік слідом за вами. Я випив забагато, але не стільки, щоб мені стало духу витримати вид голого Маслоплава.
Він загадково посміхнувся до Дунка.
— Я бачив вас уві сні, пане Дункане. Ще до того, як побачив на власні очі. Тому на дорозі я одразу вас упізнав, неначе старого друга.
Дунка охопило дивне відчуття: таке вже траплялося раніше. «Ви мені снилися, казав той. Мої сни не схожі на ваші, пане Дункане. Мої справджуються.»
— Бачили мене уві сні? — промимрив Дунк нерозбірливим від вина голосом. — У якому сні?
— Ось якому, — відповів Скрипаль. — Я бачив вас у білому з голови до п’ят, а з ваших широких плеч спадало біле корзно. Ви були Білим Мечем, пане, присяжним братчиком Королегвардії, найславетнішим лицарем Семицарства, і жили задля того, щоб захищати вашого короля і служити йому.
Він поклав руку на Дункове плече.
— Вам снився той самий сон. Я знаю це.
Це була правда. «Першого ж разу, коли старий дав мені потримати свого меча.»
— Кожний хлопчик мріє служити у Королегвардії.
— Але тільки семеро з них, виростаючи, надівають біле корзно. Чи не хотіли б ви стати одним з таких хлопчиків?
— Я? — Дунк випростався з-під паничевої долоні, яка м’яла йому плече. — Може, й так. Або ні.
Лицарі Королегвардії вступали на службу до кінця життя, присягалися не мати дружин, не володіти землею. «Я ще можу колись знайти Танселу. Чому мені не можна мати дружину і синів?»
— Мої сни нічого не важать. Тільки король приймає до Королегвардії.
— Тоді мені, мабуть, доведеться забрати собі трон. Гадаю, легше навчити вас грати на скрипці.
— Та ви п’яні.
«Еге ж, кпинить гава на крука — чорним пір’ям доріка.»
— На диво п’яний, просто на диво. Від вина усе стає можливим, пане Дункане. Ви б виглядали у білому, як бог, кажу вам напевне, але якщо ви не любите цей колір, то може, полюбите княжий титул?
Дунк засміявся йому в обличчя.
— Та ні, я краще б розправив великі блакитні крила і полетів. Одне незгірш від іншого, і справдиться так само.
— Тепер ви з мене глузуєте. А справжній лицар ніколи не глузує зі свого короля.
Скрипаль казав так, наче його образили.
— Гадаю, ви матимете більше віри моїм словам, коли побачите, як налупиться дракон.
— Налупиться дракон?! Живий дракон? Що, просто тут?
— Я бачив це уві сні. Цей білий замок, вас. Яйце, з якого вийшов дракон. Я бачив усе це уві сні. Так само, як колись побачив братів, що лежали мертвими. Їм було дванадцять років, а мені усього сім, отож вони сміялися з мене. А потім померли. Зараз мені двадцять два, і я вірю своїм снам.
Дунк згадував інший турнір, прогулянку під м’яким весняним дощем з іншим принцем. «Мені наснилися ви і мертвий дракон», казав йому Яйків брат Даерон. «Велетенське чудовисько, могутнє, з крилами, які б могли накрити оцю луку. Він звалився просто на вас, але ви залишилися живі, а він помер.» Так і сталося. Бідний Баелор. Сни — зрадлива опора для того, хто хоче щось будувати.
— Як скажете, мосьпане, — мовив він до Скрипаля. — Прошу вибачити.
— Куди ви прямуєте, пане?
— Спати. Я п’яний, як ніч.
— І саме доречно, пане, бо ніч повна знадливих обіцянок. В таку ніч ми могли б разом розбудити богів.
— Чого вам треба від мене?
— Вашого меча. Ви могли б служити мені й піднятися дуже високо. Мої сни не брешуть, пане Дункане. Ви матимете біле корзно, але для того мені треба мати яйце дракона. І нагально — мій сон ясно вказує на це. Яйце має вилупитися, бо інакше…
Позаду них гримнули двері.
— Онде він, пане.
На дах вийшли двоє стражників. За ними тупав князь Гормон Пик.
— Гормику! — ліниво протягнув Скрипаль, кепкуючи. — Чого це ви вдираєтеся до моєї опочивальні, пане добродію?
— Ви на даху, пане, і забагато випили вина.
Пан Гормон різко махнув рукою, і стражники рушили уперед.
— Дозвольте нам відвести вас до ліжка. Згадайте, ви ж виступаєте завтра на герці. Кірбі Пім може виявитися небезпечним суперником.
— Я сподівався виступити проти нашого доброго пана Дункана, осьдечки він.
Пик окинув Дунка недоброзичливим поглядом.
— Якось іншим разом. Перший двобій вам за жеребом випав проти Кірбі Піма.
— То Пім впаде! Всіх лихо жде! Таємничий лицар переможе усіх поборників на загальний подив і захват!
Стражник узяв Скрипаля попід руку.