Таємничий лицар
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Таємничий лицар». Краткое содержание книги:
В порядку експерименту, слідом за першими двома, третя повість значно адаптована у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість публікувалася у складі антологій, тому обкладинка взята зі створеного за нею коміксу.
Але, як казав старий, чим хлоп пишається, того пан встидається.
— Мені не личить сидіти отут, — гаряче заявив пан Глендон Пал до підчашого. До бенкету він вдягнув чистого жупана, старого, але справного, з золотим шиттям на рукавах та комірі. — Ви чули, хто був мій батько?
— Поза сумнівом, знаний лицар та вельможний пан, — відказав підчаший, — але тут таких багато. Сідайте онде тамочки або гуляйте деінде, пане. Мені байдуже.
Зрештою хлопець, кривлячись, сів, де сказали — нижче солі з рештою супутників. Біла довга палата наповнювалася, усе нові лицарі громадилися на лавах. Натовп був більший, аніж Дунк чекав, і на вид багато гостей прибули дуже здалеку. Вони з Яйком не бували у такому шляхетному товаристві з часів Ясенбродської луки; Дунк аж стомився гадати, яка ще вельможна особа може з’явитися наступної миті. «Треба нам було сидіти під заплотом і спати під деревами», подумав він, «бо й справді впізнають».
Коли служка поклав на скатертину перед кожним буханець хліба, Дунк про себе подякував, що його відволікли від думок. Він розрізав буханця уздовж, вибрав нижню половину, зробивши миску, а верхній шмат з’їв. Хліб був черствий, та порівняно з солониною видавався збитими вершками — його хоча б можна було вкусити, не вимочуючи у пиві, молоці або воді.
— Пане Дункане! Схоже, ви викликаєте чимало уваги, — зазначив пан Майнард Бросквин, поки мимо них у супроводі чималого почту крокував князь Вирвел до високих місць шани у голові палати. — Дівчата на помості не зводять з вас очей. Присягаюся, більшого на зріст чоловіка вони ще не бачили. Навіть сидячи, ви на півголови вищі за будь-кого у палаті.
Дунк згорбив плечі. Він звик, що на нього витріщаються, але не був з того у захваті.
— Хай собі дивляться.
— Онде під помостом сидить Старий Бик, — вів далі пан Майнард. — Про нього кажуть «здоровезний», а я бачу, що найздоровіше в нього черево. Та ви поряд із ним — просто велетень.
— Дійсно так, пане, — мовив один з сусідів по лаві, похмурий чолов’яга з жовчним лицем, вбраний у сіре та зелене. Очі він мав малі й хитрі, близько посаджені під тонкими вигнутими бровами. Щелепу облямовувала ошатна чорна борідка, яка врівноважувала трохи вже рідкувате волосся. — На цьому полі сама тільки статура робить вас одним із найстрашніших суперників.
— Я чув, що має приїхати Харциз Бракенський, — мовив хтось далі на лаві.
— Гадаю, що не приїде, — відповів чоловік у сірому та зеленому. — Це ж тільки невеличка забава на знак радісної нагоди його вельможності. Одні покричать у дворі, інші у ліжку. Подія не варта уваги такого знаного лицаря, як Ото Бракен.
Пан Кайл-Кіт ковтнув вина.
— Готовий битися об заклад, що й шановний пан Маслоплав сам на поле не вийде. А буде заохочувати своїх поборників з холодку панської ложі.
— То побачить, як його поборники падають один за одним, — встряг пан Глендон Пал, — а наприкінці віддасть мені драконяче яйце.
— Пан Глендон є сином Вогнепала, — пояснив пан Кайл новому співбесіднику. — А чи пошануєте ви нас вашим ім’ям, пане?
— Мене кличуть Утор Підлисток, і я — син не надто відомого батька.
Шати пана Підлистка були з доброго краму, чисті, охайні, добре припасовані, але простого крою. Делію скріплювала срібна застібка у вигляді слимака.
— Якщо ваш спис не коротший за язика, пане Глендоне, то ви навіть і цьому здорованю дасте ради.
Пан Глендон зиркнув на Дунка, поки наливали вино.
— Якщо ми битимемося, він впаде. До його зросту мені байдуже.
Дунк почекав, поки служка наллє і йому.
— Я краще володію мечем, аніж списом, — визнав він, — а ще краще сокирою. Чи не влаштують тут бугурту?
В бугурті Дунків зріст та сила грали вирішальну роль; там він знав напевне, що легкої перемоги не віддасть нікому. Але кінний двобій — то зовсім інша справа.
— Бугурту? На весілля? — вирячився пан Кайл. — Та це ж проти всякого звичаю.
Пан Майнард гигикнув і мовив:
— Шлюб — то битва незгірш бугурту, як скаже вам кожен одружений чоловік.
Тоді реготнув і пан Утор.
— Ні, на жаль, бугурту не буде, тільки кінний бій. Але окрім драконячого яйця, пан Маслоплав обіцяв тридцять золотих драконів переможеному в останньому двобої, та ще по десять тим лицарям, яких виб’ють у двох попередніх.
«Десять драконів — це зовсім непогано». За десять драконів можна купити кобилу і їздити на Громі тільки у бою. За десять драконів можна купити Яйкові обладунок, а ще лицарське шатро з вигаптуваним на ньому Дунковим деревом та падаючою зіркою. «Десять драконів — це смажені гуси, окости та пироги кожен день.»