Таємничий лицар
- Автор: Мартин Джордж Рэймонд Ричард
- Год: 2012
- Язык: украинский
- Переводчик: Вячеслав Леонідович Бродовий
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Таємничий лицар». Краткое содержание книги:
В порядку експерименту, слідом за першими двома, третя повість значно адаптована у мовному та побутовому відношенні до наших східноєвропейських теренів. Багато географічних назв, титулів, елементів державності та побуту, ба навіть імен набули цілком українського звучання, подекуди — колориту прилеглих країн, а всілякі «сери» та «лорди» геть зникли з тексту.
Повість публікувалася у складі антологій, тому обкладинка взята зі створеного за нею коміксу.
— Пане Дункане! Схоже, нам час розлучитися, — гукнув він, коли його повели униз по сходах.
На даху з Дунком залишився тільки пан Гормон.
— Заплотний лицарю, — прогарчав він, — чи тебе мати не вчила ніколи не пхати руки до драконячої пащі?
— Я своєї матері не знав, мосьпане.
— Це багато чого пояснює. Що він тобі обіцяв?
— Князівський титул. Білий плащ. Великі блакитні крила.
— Ось що обіцяю тобі я: пів-аршина холодної сталі у живіт, якщо бовкнеш хоч слово про те, що тут сталося.
Дунк потрусив головою, щоб провітритися. Не допомогло. Тоді він перегнувся навпіл і виблював. Блювотиння заляпало чоботи Пика. Князьок вилаявся.
— Заплотні лицарі, хай їм… — процідив він з відразою. — Вам тут не місце. Жоден справжній лицар не насмілиться припхатися без запрошення, а ці нахабні створіння лізуть з-під кожного тину…
— Нас ніде не чекають, але всюди стрічають, мосьпане. — Від вина Дунк позухвалішав. Тверезим він припнув би язика й мовчав, а так тільки витер рота тилом долоні.
— Спробуйте запам’ятати мої слова, пане лицарю. Якщо забудете, лихо вам буде.
Пан Пик струсив блювотиння зі своїх чобіт, а тоді пішов геть. Дунк знову прихилився до поручнів і подумав, хто з них божевільніший: пан Гормон чи пан Скрипаль.
Поки він знайшов дорогу назад до палати, з його супутників там лишився самий Майнард Бросквин.
— Чи не помітили ви в молодої на цицьках борошна, коли з неї спіднє стягали? — запитав той.
Дунк хитнув головою, налив собі ще вина, скуштував його і вирішив, що на сьогодні досить.
VIII
Для вельможних панів та пань управитель Маслоплава знайшов кімнати у цитаделі, а для їхнього супроводу — місця у казармах. Решта гостей мали вибирати між сінником у підвалі чи місцем під західним муром, де дозволялося поставити шатро. Небагатий ташний намет, якого Дунк придбав у Камінному Септі, на звання шатра не зазіхав, але справно ховав від дощу та сонця. Деякі сусіди ще не спали; шовкові стіни їхніх шатрів різнобарвно світилися, мов ліхтарики у ночі. З блакитного шатра, розмальованого соняшниками, долітав сміх, а зі смугастого біло-лілового — звуки кохання. Яйк поставив їхнього трохи осторонь. Маестер з двома кіньми паслися неподалік, Дункова зброя та обладунок були ошатно складені коло муру. Вповзши до намету, Дунк знайшов свого зброєносця коло свічки. Яйк сидів зі схрещеними ногами, витріщався у книжку і блищав лисою головою.
— Читатимеш книжки при свічках — осліпнеш. — Читання залишалося для Дунка таємницею, хоча малий намагався його вчити.
— Але ж без свічки слів не розібрати, пане.
— Хочеш ляща у вухо? Що це за книжка?
Дунк побачив на сторінці яскраві барви, маленькі щити посеред літер.
— Гербовниця, пане.
— Шукаєш Скрипаля? Не знайдеш. Про заплотних лицарів у гербовницях не пишуть, тільки про князів, зацних панів та славетних звитяжців.
— А я не його шукав. Так, бачив кілька значків у дворі… Приїхав князь Розставець, пане. На щиті в нього три бліді жіночі голови, на хвилях зелених та білих.
— Господар на Сестрах? Справді?
Трьома Сестрами звалися острови на затоці Кусень. Дунк чув, як септон проповідував, що ті острови є вертепом гріха та покуси. Казали, що гіршого кубла перемитників немає на усьому Вестеросі.
— Далеко ж від дому він заїхав. Мабуть, родич молодій дружині Маслоплава.
— Ні, зовсім не родич, пане.
— То приїхав попоїсти. На Трьох Сестрах їдять саму рибу, чи не так? А риба добряче набридає. До речі, ти добре попоїв? Я приніс тобі півкаплуна і трохи сиру.
Дунк взявся вигрібати харчі з кишені киреї.
— Нам подавали реберця, пане, — Яйк навіть не вийняв носа з книжки. — Пан Розставець бився за Чорного Дракона, пане.
— Як і старий пан Явтух. Може, не такий той дракон був і поганий, га?
— Може, пане, — відповів Яйк, — але…
— Я бачив драконяче яйце. — Дунк завбачливо долучив принесені харчі до їхніх сухарів та солонини. — Воно червоне, майже цілком. А в пана Кровокрука є драконяче яйце?
Яйк опустив книжку.
— Звідкіля? Він підлого роду.
— Він байстрюк, але роду чесного.
Так, пан Кровокрук народився не з того боку ковдри, як то кажуть люди, але батьків мав найвельможніших. Дунк зібрався був розповісти Яйкові про почуте, коли помітив його обличчя.
— Що в тебе з губою?
— Побився, пане.
— Ану дай подивлюся.
— Та нічого, тільки трохи кровило. Я змастив вином.
— З ким ти бився?
— З іншими зброєносцями. Вони казали…
— Байдуже, що вони казали. Що я тобі казав?
— Припнути язика і не спричиняти клопоту. — Малий торкнувся розбитої губи. — Але вони назвали мого батька братовбивцею.