Сильмариліон
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: АСТРОЛЯБІЯ
- ISBN: 978-966-8657-24-5
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сильмариліон». Краткое содержание книги:
Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перстенів — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а сказання Про Перстені Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.
Володарем Вод став Улмо. Він одинокий. Ніде довго не затримується, а плине, куди йому заманеться, глибокими водами, надземними та підземними. Могутність його майже дорівнює могутності Манве, і до сотворения Валінору вони були щирими друзями; та опісля Улмо рідко бував на радах валарів, хіба коли там обговорювали питання надзвичайної ваги. Він-бо тримає в думках цілісіньку Арду й не потребує місця для спочинку. До того ж, Улмо не любить походжати сушею і, на відміну від рівних йому, нечасто набуває тілесної форми. Якщо Дітям Еру траплялось угледіти цього валу, то їх охоплював незмірний страх. Поява Короля Моря була жахливою: в темнім шоломі з пінистим гребенем, одягнутий у кольчугу, що переливалася різними барвами, від срібної до тінисто-зеленої, він уподібнювався до хвилі, яка горою летить на суходіл. Сурми Манве мають гучні голоси, та голос Улмо такий глибокий, як океанічні безодні, що їх лише він один і бачив.
Утім, Улмо любить і ельфів, і людей і ніколи не покидає їх, навіть тоді, коли вони гнівлять валарів. Іноді він, невидимий, підпливатиме до узбереж Середзем’я чи проникатиме морськими затоками далеко вглиб суші й там музикуватиме на великих рогах — Улумурах, — зроблених із білих мушель; і ті, хто почує музику, довіку носитимуть її в серцях, і потяг до моря ніколи не полишить їх. Однак найчастіше Улмо розмовляє з мешканцями Середзем’я гомінкими голосами води. Адже всі моря, озера, річки, водограї та джерела підпорядковані йому, й ельфи кажуть, ніби дух Улмо струмує в судинах цілого світу. У такий спосіб до нього, навіть у глибочінь, доходять новини про всілякі потреби та печалі Арди, про які б інакше не довідався і сам Манве.
Ауле дещо поступається за могутністю Улмо. Він правує всіми речовинами, з яких складається Арда. Бо на початку творив спільно з Манве й Улмо; і плодом трудів його став суходіл. Ауле — коваль і майстер ремесел, його однаково тішать уміло зроблені дрібнички та могутні споруди давнини. Самоцвіти, приховані в надрах Землі, золото, що ясніє в руці, а заразом і гірські кряжі та ложа морів — усе належить йому. Нолдори багато навчилися від нього, адже він завжди був їхнім другом. Мелкор заздрив Ауле, бо той думками та силами дуже нагадував його самого; і вони довго боролись, і Мелкор щоразу псував або нищив працю Ауле, й Ауле нарешті стомився відновлювати все після заворушень і безладь, які чинив Мелкор. Але обидва прагнули створити щось нове, те, про що не подумали інші; обом дуже подобалося, коли прославляли їхні вміння. Проте Ауле залишився вірним Еру й підкорив усю свою працю його волі; а ще він не заздрив витворам інших, радо приймав і давав поради. Мелкор же витрачав свій дух на заздрість і ненависть, аж поки не міг уже створити нічого нового, а тільки наслідував задуми інших і, коли міг, нищив їхні творіння.
Дружина Ауле — Яванна, Дарителька Плодів. Вона любить усе живе, що росте на землі, й пам’ятає всі його незчисленні форми: від дерев, що височіли як вежі в густих лісах давнини, до лишайників на камінні чи дрібних і загадкових грунтових рослинок. Серед Валарських Королев Яванну шанують ненабагато менше за Варду. У видимій подобі вона — висока жінка, зодягнена в зелене; та іноді може виглядати зовсім по-іншому. Дехто бачив її в образі піднебесного дерева, увінчаного Сонцем, коріння якого омивали води Улмо, а в листі перемовлялися вітри Манве; з усіх віт отого дерева золота роса стікала на пустище, і на нім проростало зелене збіжжя. Кементарі — Королевою Землі — так звуть її елдарською мовою.
Феантури, повелителі духів, — це брати, котрих найчастіше величають Мандосом і Лоріеном. Але насправді так називаються їхні оселі, а справжні ймення цих валарів — Намо й Ірмо.
Старший із братів, Намо, мешкає в Мандосі, що на заході Валінору. Він хранитель Домів Померлих і збирач духів убитих. Він нічого не забуває і знає про все, що станеться, крім того лише, що досі залежить від волі Ілуватара. Він є валарським Суддею, однак виголошує вироки і пророцтва тільки за наказом Манве. Дружина його — Вайре Ткаля — вплітає у свою легендарну павутину все, що коли-небудь існувало в Часі, й павутиною тією вкриті чертоги Мандоса, які з плином епох стають дедалі просторішими.