Сильмариліон
- Автор: Толкин Джон Рональд Руэл
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: АСТРОЛЯБІЯ
- ISBN: 978-966-8657-24-5
- Переводчик: Катерина Оніщук
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Сильмариліон». Краткое содержание книги:
Ця книга — легендарна провісниця Володаря Перстенів — пропонує нам цілісну міфологічну історію майстерно вифантазуваного, але такого реалістичного світу Середзем’я. Стрункий і взаємопов’язаний кодекс, у якому йдеться про епічну боротьбу між добром і злом, становлять окремі твори: Айнуліндале — міф про Творення світу, про виникнення Зла та причини Падіння; Валаквента — картина ієрархії божественних сил, зображення їхньої вдачі та ролі у Творінні; Квента Сильмариліон — історія повстання Феанора та його роду проти богів, вигнання повстанців із Валінору та їхнє повернення до Середзем’я, а також безнадійної, незважаючи на жертовну мужність, війни з великим Ворогом за Сильмарили — досконалі коштовності, що їх виготовив Феанор, а викрав Морґот; Акаллабет розповідає про падіння великого острівного королівства Нуменор наприкінці Другої Епохи, а сказання Про Перстені Влади подає короткий огляд величних подій Третьої Епохи, насамперед — перебіг Війни за Перстень.
Так розпочалася перша битва валарів із Мелкором за володарювання на Арді; та про ті колотнечі ельфам відомо мало. Бо сказане тут походить від самих валарів, із котрими елдаліе розмовляли на землі Валінору і котрі наставляли їх; а валари неохоче розповідали про війни до приходу ельфів. І все ж елдари розказують, що валари, всупереч Мелкорові, завжди прагнули впорядкувати Землю й підготувати її до приходу Первородних. Вони творили сушу, а Мелкор нищив її; закладали низини — а Мелкор знову їх підносив; зводили гори — Мелкор же вганяв їх у діл; наливали моря — а Мелкор їх розхлюпував; і ніщо не мало спокою та не могло тривко зростати, бо, тільки-но валари розпочинали працю, Мелкор нищив чи псував зроблене. А все-таки труди їхні не звелися нанівець; бо хоч ніде, в жодному твориві, воля та намір валарів не втілилися повністю, а всі речі за кольором і обрисами дещо відрізнялися від первинного замислу, Земля все-таки поволі набула форми і сталості. І так у Глибинах Часу серед безлічі зірок нарешті постала оселя Дітей Ілуватара.
Валаквента
СЛОВО ПРО ДІЯННЯ ВАЛАРІВ ІМАЯРІВ, ЯКИМИ ВОНИ ПОСТАЮТЬ У ТРАДИЦІЙНИХ ЗНАННЯХ ЕЛДАРІВ
Спочатку Еру, Єдиний, котрого ельфійською мовою величають Ілуватаром, сотворив із думки своєї айнурів; вони ж склали перед лицем його величну Музику. І в Музиці тій було закладено початок Світу; бо Ілуватар зробив пісню айнурів видимою, і узріли вони її, мовби світло у темряві. І чимало айнурів зачарувала краса Світу і його історія, початок і розвиток якої вони побачили неначе у видінні. Тож Ілуватар перетворив їхнє видіння на Буття, і примістив його серед Порожнечі, й послав Таємничий Огонь пломеніти в серці Світу, і нарік той Світ Еа.
Тоді підвелися ті з-поміж айнурів, котрі побажали жити там, і зійшли у Світ на початку Часу; і саме їм випало збудувати Світ, працею своєю втілити побачене видіння. Довго трудилися вони на теренах Еа, значно розлогіших, аніж їх уявляють ельфи та люди, й от у призначений час було сотворено Арду — Земне Королівство. Тоді айнури прибралися в одіж земну, і спустилися на Землю, і там оселилися.
ПРО ВАЛАРІВ
Цих Величних Духів елдари назвали валарами, Силами Арди, а люди зазвичай величають їх богами. Є семеро Валарських Володарів і семеро валіер, Валарських Королев. Мають вони різні ймення: мовою ельфів Валінору, мовою ельфів Середзем’я, мовою людей. Ось імена Володарів у належній послідовності: Манве, Улмо, Ауле, Ороме, Мандос, Лоріен і Тулкас; та імена Королев: Варда, Яванна, Ніенна, Есте, Вайре, Вана і Несса. Мелкора вже не згадують серед валарів, а ймення його на Землі замовчують.
У думці Ілуватара Манве та Мелкор були братами. Попервах наймогутнішим серед айнурів, котрі зійшли у Світ, був Мелкор; однак Манве — улюбленець Ілуватара і найкраще розуміє його наміри. Тож у належний час саме його призначили найпершим із Королів — володарем королівства Арда та правителем над усім, що там є. На Арді Манве втішається вітрами та хмарами, і загалом, царина повітря, від висот до глибин, од найдальших рубежів Покрову Арди до леготів, які шепочуть у травах, належить йому. Тому звуть його ще Судімо — Володар Дихання Арди. Любить він усіх бистролетних птахів із сильними крилами, і вони прилітають і відлітають за його наказами.
З Манве живе Варда, Володарка Зірок, котра знає всі околиці Еа. Красу її не владні описати ні ельфійські слова, ні людські; бо світло Ілуватара досі палає на її обличчі. У світлі-бо сила її та радість. З глибин Еа піднялася вона, щоби допомагати Манве, адже знала Мелкора ще до творення Музики і знехтувала ним, а він зненавидів її та боявся дужче, ніж будь-кого з тих, що їх сотворив Еру. Манве та Варда живуть у Валінорі й розлучаються нечасто. Чертоги їхні стоять понад вічними снігами, на Ойолоссе, на щонайдальшій вежі Танікветілу — найвищої земної гори. Коли Манве сходить там на свій трон і зорить уперед, а Варда перебуває поблизу, то погляд його, прозираючи крізь туман, крізь пітьму, за безкрає море, сягає неймовірної далечі. А слух Варди у присутності Манве стає неймовірно чутливим до голосів, які долинають зусібіч, від Сходу до Заходу, з пагорбів і низин, із темних місць, що їх сотворив на Землі Мелкор. З усіх Великих, котрі мешкають у цьому світі, ельфи найбільше шанують і люблять Варду. Елберет звуть вони її, й у мороці Середзем’я вигукують те ім’я і славлять його в піснях при сході зірок.