Дохристиянські вірування українського народу
- Автор: Огиенко Иван Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Дохристиянські вірування українського народу». Краткое содержание книги:
У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.
Оповідання про створення Сатанаїла попало навіть до нашого Початкового Літопису (986 рік, Іпат. Літ. ст. 58–59), який подає, що той був створений четвертого дня творення світу: «Видів же первий от Ангел, старійшина Чину ангельську, помисли в собі, рек: Сниду на землю, і приіму землю, і поставлю престол свой на облаціх сіверських, і буду подобен Богу. І ту абьє сверже й (його) с Небеси, а по нем спадоша, іже биша под ним Чин десятий. Бі же ім'я противнику Сатанаїл, в неже (на його місце) місто постави старійшину Михаїла. Сотона же, грішив помисли своєго і отпад Слави первия, наречеся противник Богу».
У Літопису ж волхв розповідає про дуалістичне створення людини таке передання (під 1071 р., Іпат. Літ. ст. 124): «Мився Бог в мовьници (лазні) і, воспотився, отерься віхтем, і сверже с Небеси на землю. І распреся (посварився) Сотона с Богом, кому в нем створити человіка. І створи дьявол че-ловіка, а Бог душю в онь (в нього) вложи, тим же, аще умреть человік, в землю ідеть, а душа к Богу».
Дуже давня і українська легенда апокриф про дуалістичне створення людини. Ось вона: Бог належно виліпив людину з глини, та й поставив сушитися, але наказав собаці стерегти її. Собака довго стеріг, а вкінці заснув. Диявол підгледів, і коли побачив, що собака заснув, то підійшов до людини, розірвав у неї груди й наплював туди. Запримітивши таке, Бог удихнув у людину душу живу. Але все ж таки в людину було заложено Боже й дияволове, і людина ще «й тепер, кашлявши, харкає.[53]
У творах Панаса Мирного подається багато первісних вірувань, у тому й дуалістичні. Напр.: «Як побачить Бог, що сатана вмішається в його Святе діло, почне світом каламутити, то й шле Святого Ілію на вогненній колесниці вбити сатану. Ото як Ілля котить, то грім гремить, а як стрельне вогняною стрілою, то блискавка заблисне».[54]
Про сотворення людини за апокрифами богумилів див. у М. Возняка «Історія укр. літератури» т. І ст. 109.
Кидається в вічі, що серед Вищих Сил у нас вдавнину було сотворено багато персоніфікованих шкідливих осіб, як Біда, Голод, Мара, Мороз, Посуха й т. ін. Вони скрізь підстерігали людину й шкодили їй.
6. Згадки про божків по давніх пам'ятках
Деякі давні пам'ятки, а їх немало, згадують різних наших стародавніх богів. Так, у договорі кн. Олега з греками 907-го року згаданий Перун і Велес; у договорі 944 р. Ігоря з греками згаданий Перун, а в договорі з ними ж кн. Святослава 971 р. знову Перун і Волос. Під 980 р. Початковий Літопис розповідає, що князь Київський Володимир, почавши княжити, поставив у Києві на холмі поза своєю палатою ідоли богів: «Перуна і Хбрса, Даждьбога і Стрйбога, і Симарегла, і Мбкошь», — це вже Київський Олімп.
В «Слові о полку Ігоревім», пам'ятці певне 1187 року, згадані боги: Стрибог, Даждьбог, Велес, Хоре, Див, Обида, Желя, Троян. В апокрифі XII віку «Хожденіє Богородиці по мукам» читаємо, що люди «человіческіє імена Трояна, Хбрса, Велеса, Перуна на боги обратиша» (видання Срезневського в «Изв. Акад. Н.» т. 10).
У «Слові нікоєго Христолюбця» XI віку найповніше подано списка слов'янського Олімпу: «Вірують в Перуна, і в Хбрса, і в Мокошь, і в Сима, і в Регла, і в Вили, їх же числом тридевять сестриниць глаголять (кажуть) невігласи, і мнять богинями…, і огневі моляться, зовуще єго Сварожичем… і Вилам, і Мокоші, і Симу, і Реглу, і Перуну, і Рбду, і Рожаниці, і всім тим, іже суть тим подобні».[55]
Пам'ятка десь чи не XII віку, але відома «нам у спискові XVI віку: «Слово і откровеніє Св. Апостол» твердить, що люди звуть «боги многи: Перуна і Хорса, Дія і Трояна, і інії многі… То человіци били суть старійшиі… Хоре в Кипрі». В Густинському Літопису XVII віку згадуються ще Купайло, Ладо, Коляда, Позвизд.[56]
Є багато ще й дрібніших згадок про слов'янських богів по різних давніх пам'ятках. У Житті князя Володимира: «А Волоса, єго же іменоваху яко скотіа бога, повелі в Почайну ріку воврещи». Проложне життя його ж: «Ізбі вся ідоли: Перуна, Хорса». У Житті Авраамія, Ростовського Чудотворця, читаємо, що при ньому «чюдський конец (пригород) поклоняшеся ідолу каменному Велесу». Паісіїв Збірник XIV в. ганьбить тих, хто вірує «в Перуна, і в Хорса» (Пам. Учит. лит. III. 224). «Бесіда трьох Святителів» подає, що «два ангела громная єсть: елленьский старец Перун і Хоре жидовин».[57]
В Уставі Св. Сави ставиться питання: «Ли (чи) молилася еси Вилам, ли Роду й Роженницам, і Перуну, і Хурьсу». Слово Св. О. нашого Івана Златоустого: «А друзі віруюють в Стрибога, Даждьбога і Переплута» (Памятники учит. лит. НІ. 258). Слово Св. Григорія Богослова: «І нині по українам (по окраїнах) моляться ему, проклятому богу Перуну, Хорсу, Мокоші» (Памятники, III. 235).
Оце головні найдавніші джерела, в яких згадується про наших стародавніх богів. Джерела ці не все певні, але їх не мало. Наукова література про них не мала,[58] але все таки вони ще чекають глибшого вивчення, головно всі разом, цебто мітологія в цілості.
Богів було в нас багато, на що не раз натякають пам'ятки, — це все були малі боги, може й місцевого почитання. «Бозі ваші — древо суть», говорить князю Володимирові папський посланець, натякаючи цим на численність цих богів. Як твердить проф. Е. Аничков (ст. 352), біля Києва, недалечко села Берестова, був священний гай, а на схилах під цим гаєм знаходилися печери, в яких береглися Київські боги.
Головні дохристиянські боги
1. Сварог
В науці остаточно не встановлено, чи слов'яни мали розуміння Єдиного Бога, бо всі свідчення говорять про них, як про мнобожників. Грецький письменник VI віку Прокопій у своєму творі «Про готську війну» III. 14 подає важливу звістку про слов'ян та антів, що вони почитали Єдиного Бога: «Єдиного Бога, що посилає блискавку, признають вони владикою всіх». Так само історик XII ст. Гельмольд (І. 83) розповідає про віру балтійських слов'ян і твердить, що вони признають одного Великого Бога, що є богом землі та Неба.
Початковий наш Літопис також, оповідаючи про договори з греками, подає ніби звістку про Одного Бога в киян, але дуже неясно. В договорі князя Ігоря з греками (944–945 р.) читаємо про того, хто порушить цей договір: «Да будеть клят от Бога, і от Перуна». А в договорі Святослава 971 р.: «Да імієм клятву от бога, в єго же віруєм, в Перуна, і в Волоса, скотья бога» (ПСРЛ І. 31). Тут вираз «от бога» неясний, бо може бути й «от Бога» для християнської частини. Дослідник А. Фаминцин бачить тут верховного бога, окремого від Перуна й Волоса (ст. 141).
Розуміння Неба первісні люди мали здавна, бо наочно бачили, що з нього йде їм світло та дощ, тому й обожили його з найдавнішого часу. Небо — це все те, що над нами. Так само й слов'яни почитали Небо й молилися до нього. За вірою наших предків, Небо — це місце, де живуть боги, це Палата Божа, а з 6 р і — це вікна, в які вони виглядають на світ. На Небі все добре, бо Боже, а звідси наша стара поговірка: Живе, як у бога за дверима, або: Батьки раді своїй дитині й Неба прихилити. На всяку їжу в нас кажуть: Дар Божий. Розуміння «Небо», «Небеса» слов'яни мали своє ще задовго до прийняття Християнства, і грецьке пе£оз не змогло виперти його.[59]
Можливо, що напочатку єдиним головним богом був у нас Сварог, бог Неба, сам Небо й світло. Він був основою всього, це прабог, владика світу. Сварог — батько сонця й вогню, і вже від нього пішли всі інші боги, як Сварожичі. Даждьбог, бог сонця, був його сином. Сам Сварог спочиває, а світом правлять його діти, Сварожичі. Слово «Сварог» зв'язують з індійським вуаг, втаїла — Небо, сонце, соняшне світло (правда, В. Ягіч виводив його від слов'янського «варити»).
[53]
М. Драгоманов: Дуалістичне сотворення світу, 1893 р., «Розвідки», т. III. — Мочульскій В.: Апокрифическое сказаніе о созданіи міра, 1896 р.
[54]
П. Мирний: «Хіба ревуть воли як ясла повні». Львів, ст. 25.
[55]
6 Тихонравов: лѣтописи русской литературн, IV. З, ст. 89. Буслаев, Христоматія, ст. 552.
[56]
Лѣтописи рус. лит., т. V. 2, ст. 5.
[57]
«Рус. Фил. В», т. 35, ст. 234.
[58]
Літературу див. нижче, в XII розділі. Крім того: Г. М. Барац: Библейско-агадическія параллели. 1908 р.; О составитслях Повѣсти временных лѣт и ея источниках, преимущественно еврейских, Берлін, 1924 р. — Карнев Н.: Главные антропоморфическіе боги славянскаго язичества, «Филолог. Записки», Вороніж, 1872 р. кн. 5. — Е. Ф. Карскій: Бѣлоруссы, т. III ч. І. ст. 33–37. — А. Кирпи чников: Что мы знаєм достовѣрнаго о личных божествах славян, «Журн. Мин. Нар. Просв». 1385 р. кн. IX. ч. 241. — В. Корш: Владиміровы боги, «Пошана», «Собрн. Харьк. Ист. — фил. Общ.» т. 18, 1909 р. — Л. Леже: Славянская мифологія, 1908 р… переклад, редакція й додатки проф. Шляпкина. — В. Перетц: Поганські боги в «Слові», див. його працю «Слово о полку Ігоревім» 1926 р. ст. 69–80. — Сребрянскій: Мифологія Слова о полку Игоревѣ, «Изв. Ист. — Фил. Инст. кн. Безбородко» т. XV, 1895 р. — Шептинг Д. О.: Наши письменнне источники о языческих богах русской мифологіи, «Фил. Зап». 1886 р. кн. 6. — Іван Левіцький: Світогляд українського народа, ескіз української міфології, Львів, 1878 р. — М. Костомаров: Славянская мифологія, 1847 р. — Я. Головацкій: Очерк мифологіи. 1860 р. — Кагаров: Замітки по русской-мифологіи, «Изв. отд.» 1919 р. кн. 1.
[59]
Про Сварога див. Богдан Кравців: До проблеми Тура-Свгрога-Трояна. Америка», Філаделфія, 1952 р., 16 ст. Тут і література.