Дохристиянські вірування українського народу

Україна має свою прадавню дохристиянську міфологію у вигляді анімістичної віри (з латинської аnimus — душа, живе). Оскільки міфологічний світогляд був антропоморфним, то було неминучим формування анімістичної картини буття, тобто одухотворення всього сущого. Людина вірила, що все кругом неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за своє існування, як усяка жива істота, а тому до природи первісна людина ставилась, як до істоти живої. Культ природи стояв в основі первісного релігійного світогляду, а релігія була одухотворенням усього довкілля. По цьому людина стала все своє довкілля уособлювати, очоловічувати, віра ставала антропоморфічною (з грецької antropos — людина). Оці три елементи: анімітизм — оживлення, анімізм — одухотворення й антропоморфізм — очоловічення становлять основу давнішого вірування… бо все: сонце, зорі, місяць, вогонь, вода, рослини, звірини, каміння, дерева, вітер, зілля й т.ін. — усе це живе, має свою душу.
У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.