Дохристиянські вірування українського народу
- Автор: Огиенко Иван Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Дохристиянські вірування українського народу». Краткое содержание книги:
У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.
В Християнських часах Велеса заступив Св. Власій, що святкується 11 лютого. Заступив не тільки через фонетичну співзвучність, але й через нахили свого життя, бо з його життєпису знаємо, що Св. Власій був добрим пастухом, чому й замінив попереднього пастуха Велеса, і став покровителем черід (стад). У Новгороді на місці, де стояв ідол бога Велеса, пізніше була побудована Церква св. Власія, покровителя скота.
Деякі вчені готові навіть викреслити бога Велеса з нашої мітології, бо ніби він постав із Св. Власія, — очевидно, це перебільшення. У Греції Св. Власій уважається оборонцем скота з давнього часу, і як оборонець скота, він шанується й по Европі: в Німеччині, в Англії, у Франції, а також у Болгарії, Сербії, Чехії й інш. краях. Св. Власія звичайно малюють на образах з кіньми та з худобою, а під час хвороби скота йому моляться. В Новгородському Літопису під 1187 роком Волос уже виступає як Власій, на що звернув увагу ще М. Костомаров («Вѣстн. Евр». 1873 р. кн. 2 ст. 585).
6. Стрибог
Стрибог був__богом вітру. Його ім'я часте по давніх пам'ятках, але, як і інших богів, мало виразне. У «Слові о полку Ігоревім» читаємо: «Се вітри, Стрибржі_внуці, віють с моря стрілами», тут С онуки — діти, взагалі породіння. В 980 році князь Володимир поставив у Києві боввана Стрибогового для поклоніння, як свідчить про це Початковий Літопис. Княгиня Ярославна в «Слові» звертається до Вітра, як до бога: «О Вітре-Вітрило, чому, Господине, насильно (силою) вієши?»
Назву Стрйбог виводять різно.[70] Огоновський виводив її з Стриб-бог, від «стрибати». В. Ягіч (Архів V) виводив від дієслова «стерти»; так само роблять Сребрянський т, а Зеленин («Изв. ОРЯС» 1903 р. кн. 4 ст. 268), — це Стрибог, бог-нищитель, бог війни.
Перша частина назви Стрйбог мусить бути приказовий спосіб, як у Даждьбог, і інших подібних складених іменах (Тягнибіда, Перебийніс і т. ін.). Цю назву Стрибога, як бога нищителя, рівняють з гр. Аполоном того ж значення. Виводять і від чеського веІгШ (шетржити) — берегти, щадити, милувати.
Деякі вчені виводять назву Стрйбог зо Сходу.
Так, акад. Ф. Корш і ін. виводять цю назву з Іранського Стрибага — високий бог (Всевишній).
Баратц бачить у Стрибозі Істрбога, Істарбога, Астара. Е. Аничков зовсім відкидає боже значення Стрибога, бо це ніби не бог, але назва якогось племени.
Як бачимо, остаточно походження слова Стрйбог не встановлено, а тим не встановлено правдивої істоти цього бога.
7. Симарегл
Це загадковий божок, про якого мало що знаємо. Але, видно, це був один з важливих богів, коли князь Володимир у 980-му році, як розповідає про це Початковий Літопис, поставив йому боввана в Києві для вселюдних жертвоприношень. Літопис зве його Симорьгл, а інші пам'ятки роблять з нього двох богів: Сима і Регла, назва якогось іншомовного походження.
8. Мокоша
Богиня серед головних богів, якій Володимир поставив у Києві ідола для прилюдних жертвоприношень, так само не знана нам ближче. У цій богині дослідники мітологи добачували сонцеву сестру, богиню дощу. Літопис подає її, як Мокошь, а інші пам'ятки додають іще й форму Макошь, пізніше Мокоша. В народніх піснях П. Куліш записав підозріле:
«Слово Св. Григорія Богослова» також згадує цю богиню серед першорядних богів: «І нині по українам (по окраїнах) моляться ему, проклятому богу Перуну, Хорсу, Мокоші» (Пам. учит. лит. III. 235).
Сама форма «Мокоша» ще не конечно визначає жінку, богиню, пор. Кузьма, Хома, Ярема, Святоша й т. ін., — чоловічих імен на — а вдавнину було багато. Так само й форма Мбкошь не конче жіночого роду, пор. кош, грош.
Е. Аничков уважає Мокошу фінською богинею, що, по підбитті, мусіла підлягти Київському Перунові й увійти в число Володймирових богів. Мала вона й гадальний характер (ст……).
Саме слово неясного походження, — його зближають з мордовським Мокша, черемиським Мокш (Е. Аничков ст. 275). Ягіч (Архів V) уважав Мокошь за слово слов'янське, в якому — ошь закінчення, як напр., у слові пустошь.
Уважалася Мокоша в Україні ще й покровителькою пологів та породіль.
В. А Рибаков здогадується, що Мокоша була богинею і пряжі.[72] Це богиня пряля. Коли вона ставилася до кого добре, то й пряла тому або за того. У Християнстві Мокошу замінила Параскева-П'ятниця.[73]
9. Лада й Ладо
Зате ясніша друга богиня нашого Олімпу, Л а-д а, що відома і в чоловічій формі Лад або Ладо, — це були боги вірного супружжя, боги любові й веселощів, богині щастя та весни. Слово «лада» визначає вірна дружина, любка> полюбовниця, а «лад» чи «ладо» — вірний чоловік (пор. «Слово о полку Ігоревім»), полюбовник. Ці слова дуже часті в топографічних назвах усіх слов'янських народів.
Пам'ятки добре вияснюють нам значення цієї богині. Так, у чеській пам'ятці 1202 р. Венера пояснена словом Лада. Польський історик Стрийковський свідчить, що Ладо був бог, якому приносили в жертву білого півня; його святкували цілий місяць, з 25 травня по 25 червня,[74] цебто Ладо збігався з Купайлом. Густинський Літопис XVII віку оповідає за Стрийковським про цього бога: «Ладо — бог женитви, веселія, утішенія і всякого благополучія. Сему жертви приношаху хотящія женитися, даби єго помощію брак добрий і любовний бил» (ҐІСРЛ 11. 257). Так само Архимандрит Інокентій Гізель у свойому творі «Синопсис» 1674 р. свідчить, що Ладі «приносять жертви готовящіїся к браку, помощію єго мняше себе добро, веселіє і любезне житіє стяжати, Ладу поюще: Ладо, Ладо. І того ідола ветхую прелесть діавольскую на брачних веселіях, руками плещуще і о стол біюще, воспівають».
Але деякі дослідники, напр. Крек (ст. 403 вид. 2) доводять, що бога Лада зовсім не було.
В наших весільних піснях згадується ладо, але як молодий чи молода. Слово ладо позосталося й приспівом у веснянках:
Шевченко пише: «Перед богами Лель і Ладо огонь Рогніда розвела, драгим єлеєм полила і сипала в огнище ладан», ст. 180. Тут Ладо — богиня весни та кохання, а Лель — її син (ст. 286).
10-11. Лель, Полель
Лель — дохристиянський бог любові взагалі, і бог побрання. Але істота цього божка зовсім не вияснена, не відоме-й походження слова. Стрічається звичайно в піснях як приспів.
Преображенський (Етим. сл. І. 445–446) уважає, як і інші, звуконаслідувальним словом, з якого зробили божка.
Полель те саме, що й лель. Це одне й те, але дослідники часто їх відокремлюють.
Обидві слові згадуються і в польському фольклорі.
12. Ярило
З дуже давнього часу відомий і Я р й л о, бог любові й пристрасти, сили та хоробрости. Божка цього звичайно вважають богом літнього розцвіту творчих сил природи, весінньої плодючости. Взагалі Ярило був богом весни, а також богом дітороддя, чому зображався з видатним половим органом.
Пень назви Ярило — яр, ярий, визначає сильний, особливо в любовній пристрасті, завзятий, весінній, гнівний. По давніх пам'ятках про Ярила нема згадки, але його традиція дуже сильна. Свято його було або на запусти перед Петрівкою, або зараз по Петрі. Бог цей більше знаний в середній та східній Росії, а також у Білорусі, в Україні він майже зник. Але Свято похоронів Ярила, звичайно 30-го червня, ще знане і в Україні, див. про нього нижче, в розділі IX про Свята,[76] ст. 299.
[70]
В. Петр: Стрйбог, «Изборник Кіевскій в честь проф. Флоринскаго» 1904 р. — Б. Кравців: Про Стрибога й Коструба, «Америка» за 17. II. 1950 р., Філадельфія.
[71]
Афанасьев, II. 267. Куліш, І. 177.
[72]
История Культури древней Руси, М. 1948 р. т. І ст. 108.
[73]
Там же, т. 11 ст. 69, 1951 рік.
[74]
КгопіКа роїзіса І. 146. Фаминцын, ст. 255.
[75]
Вс. Миллер: Лада, «9нц. Словарь» Брокгауза, 1896 р. півт: 33 ст. 234–235. — А. Фаминцин: Богиня весни в пѣснях и обрядах славян, «В'встник Европы» 1885 р. кн. VII–VIII.
[76]
Єфименко П.: О Ярилй, языческом божествѣ русских славян, «Зап. Имп. Р. Геогр. Общ. по отд. этногр.» 1868 р. т. II ст. 79—112. — Цимирскій А. Й.: Ярило, «8кц. Слов. Брокг. 1904 р. півт. 82 ст. 807–808.