Дохристиянські вірування українського народу
- Автор: Огиенко Иван Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Дохристиянські вірування українського народу». Краткое содержание книги:
У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.
Етнографічний матеріял дає багато оповідань про співжиття зо змієм, те саме дають і письменники. Напр. П. Мирний, «Хіба ревуть воли»: «Казали, що до Мотрі кожної ночі змій у димар літає» 18. Нечуй: «Одна жінка бачила на свої очі, як огневий змій упав у. вивід над хатою» І. 133.
Взагалі змії — постійна погроза світу, чому з ними борються лицарі — герої, а особливо Святі: Юрій, Димитрій та Феодор. Змієборство — це давній і дуже поширений мотив у наших казках та легендах. Сюди належить і наша стародавня легенда про київського змієборця Кирила Кожем'яку, що забив змія, який вимагав собі великої людської данини й щоденно пожирав усіх.
Християнство перетворило змія на нечисту силу, а то й на простого перелесника. Постає змій з тієї гадюки, що сім літ не чує ані людського голосу, ані дзвону, тоді в гадюки виростають крила, і за сім літ вона стає змієм.
Легенди про змія відомі багатьом народам, і на утворенні їх знати багато найрізніших впливів.[49]
Про віру в оборотництво подаю далі, в розділі VIі: Відунство, ст. 184–187.
Дуже часто пізнають погоду по птахах чи по худобі. Напр. Коли ворони понадуваються, — то на мороз. Як гусак ховає носа, то на холод. Поговірка: Надувся, як кулик на вітер (М. Вовчок II. 83, III. 281). У «Люборацьких» Свидницького 4: «Знать на вітерець збиралось, бо свиня попала шлею в зуби й почала тормосить».
На зиму пташинний світ відлітає в Ірій чи Вирій, а на весну вертається назад. Лророк Єремія 8. 7 вже подає про це: І відає бусел у повітрі умовлений час свій, а горлиця й ластівка та журавель стережуть час прилету свого.
Про Вирій розповідаю далі, в розділі VIII.
9. Дивовижні звірі та птахи
У давнину було багато оповідань про різних дивовижних звірів та птахів, і ці оповідання були по різних рукописних збірниках, словниках і ін. книгах. Для прикладу я подам деякі оповідання з друкованого Лексиса Лаврентія 3ізанія 1596-го року.
«Гієна єсть звір дикий а окрутний, которий, пршедши до пастухів, пристосовуєть свой голос до чоловічого, і перевикаєть імена пастушії, і на змордованиї пси нападши, поїдаєть їх» (Лист 215).
«Онокротал — птах, подобний кшталтом (видом) лебедеві, которий писок уложивши в воду, гукаєт як осел, гупач, гуковище» (Лист 215).
«Онокентавр — звір ніякісь, от голови як человік, а от ног як осел. По словенску китоврас» (Лист 215).
«Неясыт, по грецку пелекан, — птах єсть в Єгипті, подобний бусюлові, которий в пустині рад мешкати, которому змії врогують, і діти єго умерщвляють. А он, прилетівши, клюється в перси (груди) свої і кров іспущаєт на них, і так оживают» (Лист 20).
Не мало подає оповідань про дивовижних звірів, птахів і ін. також київський «Лексикон славеноросскій» 1627 р. Ієромонаха Памви Беринди. Ось хоч трохи:
«Івин» — птах, ужами кормячійся, боцянові подобний» (ст. 412).
«Саламандра — бестійка вел(ика) як ящорка. Так зимна, же огнем жиєт й пломень гасит» (стр. 450).
«Сирена — див морський: до пояса стан панянський, а далій рибій» (стр. 454).
«Скилла — звіря морскоє, о шести голов песіх, а постать красної невісти. А остаток тіла уж. В тісном місці живеть, где і харивдист, тоєсть тісноє море, где як вир пожираєт кораблі» (стр. 455).
«Xімера — коза, спереду лев, а ззаду змій, а в середині хімера».
Різні Збірники та Словники також подають багато оповідань про дивовижні рослини, дерева та явища природи. Напр. той же Лексис 1596-го року Лавріна Зізанія подає:
«Драчіє єсть хоіна, которая, в вині зварена, злічуєт уха, ропи полни й очи уразовиі, то ест раненні албо ударенні». (Лист 12). Це драч, колючий кущ (Б. Грінченко І. 441). Алфавит початку XVII ст. на л. 1245 дає те саме.
«Сморщ — оболок, которий, з Неба спустившися, воду з моря смокчет, і єсли корабль набігнет на тоє місце, то і корабль з людми порвет, а потом пустит, й розобєт корабль» (Лист 27). Це смерч, вихор на морі. В Алфавиті початку XVII ст. це смерчь на ст. 320.
Українська мітологія
1. Зложення мітології
У розвої первісних вірувань звичайно було так, окремі явища природи уосібнювалися, і з бігом віків перетворювалися в окремих самостійних богів. У деяких народів, напр. у греків чи римлян, ця антропоморфізація (очоловічення) окремих явищ природи й життя з бігом часу дробилася все більше та далі, чому через це постало багато окремих богів. Про богів з часом народжувалося все більше різних оповідань, мітів (по стародавньому — кощун), що в кінці склалися в певну систему, мітологію. Кожен бог-божок мав свій окреслений родовід, чому вони спочатку не плуталися один з одним.
Звичайно, щоб говорити про українську дохристиянську мітологію, ми не маємо ще потрібного матеріялу, а той, що є, ще не опрацьований належно, — можемо говорити про мітологію всеслов'янську, і вже на її тлі виділювати й українську. Питання своєї мітології розроблені в нас мало, а цілих систем і зовсім нема, хоч матеріялу зібрано вже досить.
Як ішов розвій Київського Олімпу, знаємо мало. Треба думати, що він починався від єдиного бога Неба й Світла, і йшов до окремих богів природи, цебто окремі авища природи потроху уосібнювалися й перетворювалися в окремих богів, — так постали, певне, боги: Перун, Даждьбог, Хоре, Велес і ін., а початковим богом був у нас може Сварог.
Слов'янська мітологія мало розвинена, і не відлилася в таку стройну систему, як, скажемо, мітологія грецька чи римська. Генеалогії, родоводу слов'янських богів, — не знаємо, — боги сильно плутаються між собою. Кидається в вічі, що в нас мало богинь, а Лада та Мокбша неясні.
У слов'ян балтійських, навпаки, мітологія була розвинена значно сильніше, як у інших. Слов'яни, а з ними й ми, були многобожниками; розуміння Одного Бога хоч і було в окремих одиниць, але маси того не знали.
Правда, у Початковому Літопису під 1114 р. (Іпат. ст. 200) знаходимо спробу дати на основі грецького Хронографа початкову генеалогію богів: «Прозваша й (його) Сварогом. І посем царствова син єго, іменем Солнце, єго же наричють Дажьбог. Солнце царь, син Сварогов, єже єсть Дажьбог», але вона сильно поплутана.
Кидається в вічі, що наші божества часом дуже неясні, — їхній антропоморфізм мало розвинений. Установлювати якусь хронологію чи доби в такій мітології немає ще можности, і всяка наукова система її буде штучною, яка тільки здалека нагадуватиме правдиву стародавню.
Слов'янська мітологія досить убога, але все таки слов'яни дійшли до уосібнення деяких своїх божків, і мали для них окремі назви. Персоніфікація наших божків помітно мала, — це головно природні сили та метеорологічні явища.
Наші боги були: 1. Уосібнення сил природи, 2. Покровителі господарства, і 3. Покровителі і охоронці людського життя. Головніших богів було небагато, але богів другорядних усе ж таки було помітне число, тільки вони мали збірну назву: домовики, лісовики, польовики й т. ін. Для багатьох цих божків наші предки так і не склали назви, бо не глибоко персоніфікували їх.
Не було й остаточного певного родинного зв'язку поміж богами, так що боги наші не складали ясної родини, і майже про всіх їх ми не можемо певно сказати, чиї вони сини, чиї діти, й як вони доводяться один одному.
На початку всі боги жили на землі, у сусідстві людини, і допомагали їй або шкодили. Але земне життя було тяжке й убоге, для богів невигідне, а тому пізніше, у міру розвитку мітології, головніших богів переселено на Небо, що над нами, звідки їм легко оглядати і вони бачать увесь свій світ. Але й перенісши богів на Небо, люди мислили їх таки по-земному, у людському вигляді, — до поняття духових божеств наші предки ніколи не дійшли.
[49]
Див. цінну працю, Д. Шестаков: Изслѣдованія в области греческих народних сказаній о Святих. Варшава, 1910 р. Тут і рясна література.