Дохристиянські вірування українського народу
- Автор: Огиенко Иван Иванович
- Год: 1965
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Дохристиянські вірування українського народу». Краткое содержание книги:
У праці митрополита Іларіона (Огієнка) він розглядає давні українські традиційні вірування, з якими християнські священники часто стикалися. І хоч розглядає це все через призму свого релігійного світогляду, але любов до свого народу заставляє його з приязню і цікавістю вивчати віру предків.
13. Купайло
Широко знаний був і божок К у па й л о, що в літі мав гучне Свято. Це був бог плодючости, земних плодів, радости, згоди та любові, чому він в'яжеться з Ярилом (пор. латинську Цереру). Густинський Літопис XVII віку подає, що Купайло — це бог достатку та врожаю, а Архим. Інокентій Ґізель у «Синопсисі» 1674 р. це стверджує, — це бог земних плодів, якому приносять жертви на початку жнив.
З приходом Християнства Купайло поєднався зо Святом Івана Хрестителя 24-го червня, і став Іваном Купайлом. Про Свято Купайла розповідаю нижче, див. далі, розділ IX.
14. Див, Діва
Давні пам'ятки згадують про бога — Д ив, але не подають його значення. В одному рукопису читаємо: «Ов Дню жьреть, а другий Дивии. Требу кладуть Диві, Перуну, Хорсу». Саме слово «Див», диво, дивний, одного походження з санскритським і перським Веуа, божество, латинське Веиз — бог, грецьке zeus — Зевс. Дослідники приймають бога Див за дракона, змія, велета, чудовище (пор. наше «диво»).[77] Крик Дива визначає громовий удар і бурю,[78]і вважається за злу ознаку, як це бачимо в «Слові о полку Ігоревім» 1187 року: «Дивь кличеть верху древа», «Уже вержеся Дивь на землю». Збірник приказок Номиса подає: «Щоб на тебе Див прийшов» (42, 73), як заклинання.
У всіх дивах, чудовищах величезна надприродня сила. Вони творять дива, дивне, чудо, і саме слово це визначає велета, великана.
У «Слові о полку Ігореві» згадується й богиня Діва: «Встала Обида в силах Дажьбожа внука, вступи Дівою на землю Трояню», але подання це таке неясне, що дослідники часто цю Діву приймають за Дива.[79]
Деякі дослідники під Дивом убачають тільки лиховісну птаху, пугача. Сумцов твердить, що Див перейшов у нас на лісовика. В. Ягіч (Архів IV) не вважав Дія й Діву за божків. За Аничковим (ст. 260) Див — це лісовик.
15. Тур
Деякі пам'ятки згадують бога Тура, але що це був за бог, своїм звичаєм не подають. Арх. Інокентій Ґізель у своєму «Синопсисі» 1674 р. на ст. 49 пише про цього божка: «На своїх законопротивних сборищах і нікого Тура, сатану, і прочія богомерзкія скареди премишляюще, вспоминають». У Львівському Номоканові XVII віку в числі поганських грищ
згадуються й Тури. Дійсно, дослідники подають, що в Галичині на Подністрів'ї було Свято Тури чи Туриці на честь бога Тура, коли водили по селу бичка й приспівували: «Ой Туре, Туре небоже, ой обернися та й подивися».[80]
Деякі дослідники зв'язують Тура з соняшними богами. Від слова Тур позосталося багато топографічних назов, напр.: Турія, Турійськ, Турковичи, Турів і т. ін. Тур з давнього часу вживається, як епітет хоробрости, напр. у Іпатіевому Літопису: «Храбр бо бі Роман, яко тур» (ПСРЛ II. 155). У «Слові о полку Ігоревім» князь Всеволод зветься яр-тур або буй-тур, або й просто Тур: «Камо Тур поскочяше». Звичайно, тут «тур» може бути й від відомої звірини; але, пор. що в сербів бог Тур визначав ратного бога.
Самі тури, чорні лісові бики, були широкознані в Україні аж по XVI вік. Взагалі тур добре знаний в народніх приказках.[81]
16. Рід і Рожаниця
Давні пам'ятки нераз згадують ще й про Р і д та Р о ж а н й ц ю, як про богів, але не окреслюючи їх значення. В Питаннях Кйрика з XII віку читаємо: «Аже се Роду і Рожаниці крають хліби, і сири, і мед».[82] Отже, як бачимо, цим ботам приношено жертви. Дослідник Афанасьев доводить, що Рід — це бог долі, Доля, талан, суд-присуд; пор. приказку: «Так йому й на роду (з давнього Роду) написано». А Рожаниці — це богині людської Долі, як грецькі Мойри, чи латинські Парки,[83] це феї, що появляються при народженні дітей.
Устав Св. Сави в «Сповідальних питаннях» ставить Рід і Рожаницю в число головних богів: «Ли (чи) молилася єси Вилам, ли Роду і Рожаницям, і Перуну, і Хурьсу».
У нас Рожаниці святкувалися на другу Пречисту, на Народження Богородиці 8-го вересня. «Слово Св. Григорія» розповідає, що «по Святім Крещенії череву роботнї Попове уставиша Трепар прикладати Рожества Богородиці к Рожанічьній трапезі, отклади діючи». Отже, мішали Різдво Богородиці з Рожаницями. Справляли це Свято так, що справляли трапезу з «крупичного хліба, сира й добровонного вина», пили й їли, і співали Тропаря Різдва Богородиці. Про цю трапезу Роду й Рожаницям згадує й Слово Христолюбця XI віку.[84]
Як свідчить «Слово Данила Заточника», Родом лякали дітей: «Діти бігають Рода». Дехто з учених, напр. Владимирів, приймають Рода за лісовика.
17. Троян
Стародавні пам'ятки часто згадують про бога Т р о я н а, але що це був за бог, не вияснюють, як не вияснюють значення й інших богів. В «Хожденії Богородиці по мукам» XII в. говориться, що грішники поробили собі ідолів «Трояна, Хорса, Велеса, Перуна»,[85] отже, висовується Троян навіть на перше місце. В рукопису XVI віку «Слово і откровеніє св. Апостол» читаємо, що люди сприймають «боги много: Перуна, і Хорса, Дня і Трояна».
Старші наші дослідники, напр. А. Афанасьев (т. II. ст. 642–643), і А. Фаминцин (ст. 35) і інші, уважали Трояна за бога, але новіші вважають його за відгук у слов'ян обожуваного славного римського імператора Траяна (101–107 по Р. Хр.). В «Слові о полку Ігоревім» XII віку цей божок згадується аж чотири рази, але все, як прикметник: «Земля Трояня» — це Русь, «віці Трояні», «рискаху в тропу Трояню», «на седьмом віці Трояні», усе вирази, з яких докладно про Трояна нічого дізнатися не можна.
Бог Троян дуже добре відомий і в сербів, і в них одне оповідання говорить, що він мав три голові, воскові крила й козлині вуха.
18. Доля
Стародавні пам'ятки не знають окремого бога Долю, але ввесь пізніший світогляд свідчить виразно, що такий був. За народнім повір'ям кожен має свою Долю, призначену йому Богом. Ця Доля Уявляється в образі нової зірки в Небі зараз по народженні людини, а з її смертю зірка спадає з Неба додолу, У нас Доля, поділилася пізніше на добру й злу, — це Доля й Недоля.
Грецький письменник другої половини VI-го віку Прокопій у творі «Про готську війну III. 14 розповідає, ніби слов'яни й анти — «не мають поняття про незмінний порядок речей (фатум, Доля), і зовсім не визнають, щоб він мав якусь владу над людьми. Як хтось має перед собою видиму смерть, чи в недузі, чи на війні, то складає обітницю за своє життя, що як не згине, то принесе жертву богу. І як станеться, приносить у жертву обіцяне, та й думає, що цією жертвою купив собі життя».
Очевидно, це Прокопієве твердження перебільшене: слов'яни визнавали свою неминучу Долю, хоч все таки пробували її умилостивити. В «Науці кн. Володимира Мономаха (| 1125 р.) дітям» чуємо сильні впливи власне Долі, хоч із християнським забарвленням: «Так як не загинув ні на війні, ні від звіря, ні від води, ні з коня падаючи, так і з вас ніхто не може скалічитись чи забитись, коли не буде Божого повеління. А як буде від Бога смерть, то ні отець, ні мати, ні брати не заступлять від неї». А в «Слові о полку Ігоревім» Доля представлена як Суд Божий:
Тільки тут не ясно, з якого саме пункту зору автор Слова подає це: чи з стародавнього, чи вже з християнського. Але що це подається, як прислів'я, для складення й сприйняття якого потрібний довгий час, треба думати, що це дохристиянське прислів'я.
[77]
Літописи русской лптературы, т. V. 2, ст.5. Афанасьев, т. І. ст. 128.
[78]
Афанасьев, т. II. 618.
[79]
Пор. Б. Кравців: «Збыся Див, кличеть верху древа». «Америка» 1950 р. 20. І, Філаделфія.
[80]
Фаминцын, ст. 236. Петрушевич: Общер. дневник.
[81]
Пор. Н. О. Сумцов: Тур в народной словесности, «Кіев. Стар.» 1887 р. кн. І.
[82]
Памятники XII в. ст. 179. Афанасьев, т. III. ст. 416.
[83]
Афанасьев, т. НІ. ст. 368, 388, 345.
[84]
Див. Д. О. Шеппинг: ОІшт о значеній Рода и Роженицы, «Временник» 1851 р., Москва. V а 1 і а v ес: О ЕойіепісасЬ Ні Зий^епісасЬ, Ц. Памятн. церк. учит. лит. НІ. лѣтопись Тихонравова, т. IV. Поливка: Новыя даннмя для исторіи Рожаниц, «Этногр. Обозр»!
[85]
Памятники стар. рус. литерат., т. III. ст. 119.