Червоний Голод. Війна Сталіна проти України
- Автор: Аппельбаум Энн
- Год: 2018
- Язык: украинский
- Год: HREC PRESS
- ISBN: 978-966-97606-4-7
- Переводчик: Дарія Маттінґлі
- Жанр: История
Электронная книга - «Червоний Голод. Війна Сталіна проти України». Краткое содержание книги:
Усі російські політичні партії, від більшовиків до центристів і крайніх правих, поділяли цю зневагу. Багато хто взагалі відмовлявся використовувати слово «Україна».[61] Навіть російські ліберали не визнали законність українського національного руху. Це сліпе заперечення (і, як наслідок, відмова будь-яких російських сил створити антибільшовицьку коаліцію з українцями) зрештою стало однією з причин, через які Білі армії не змогли виграти Громадянську війну.[62]
На додаток до національного упередження більшовики мали ще певні політичні причини для неприйняття ідеї незалежності України. У переважній більшості Україна була все ще селянською нацією і, згідно з марксистською теорією (котру постійно вивчало і обговорювало керівництво більшовиків) селяни в кращому разі були другорядним матеріалом. Як відомо, у 1852 році Маркс пояснив, що селяни не є «класом» і тому не мають класової свідомості: «Отже, вони не спроможні від свого імені обстоювати свій класовий інтерес — через парламент або збори. Відповідно, селяни не можуть представляти самих себе, тому їх має хтось представляти».[63]
Хоча Маркс вважав, що селяни не відіграватимуть важливої ролі в майбутній революції, більш прагматичний Ленін дещо змінив це тлумачення. Він стверджував, що насправді в селянах криється революційна сила, він схвалював їхні прагнення до радикальної земельної реформи, але вважав, що ними повинен керувати більш прогресивний робітничий клас. «Не всі селяни, які борються за землю та свободу, повністю розуміють, що передбачає їхня боротьба», — писав він у 1905 році. Класово свідомі робітники мали навчити їх, що справжня революція вимагає не просто земельної реформи, а «боротьби проти влади капіталу». Прикметно, що Ленін також підозрював, що багато дрібних селян-власників насправді думають як капіталістичні дрібні власники, оскільки вони володіють майном. Це пояснювало, чому «не всі дрібні селяни вступають у ряди борців за соціалізм».[64] Ідея, що найдрібніші землевласники, яких пізніше назвуть «куркулями», були за сутністю контрреволюціонерами, капіталістичною силою, матиме великі наслідки в наступні роки.
Отже, неоднозначне ставлення більшовиків до націоналізму пояснює також, чому вони не підтримали рух за незалежність України. Трактування націоналізму і в Маркса, і в Леніна було складним і постійно змінювалося: іноді вони вбачали в національних рухах силу, але здебільшого — перешкоду для досягнення справжньої мети — світової революції. Маркс розумів, що в демократичних революціях 1848 року певну роль відіграли й національні почуття, але він вважав ці «буржуазні націоналістичні» сентименти тимчасовим явищем, тільки етапом на шляху до комуністичного інтернаціоналізму. На його думку, разом із державою мали зникнути якимось чином і нації, й національна свідомість. «Верховенство пролетаріату змусить їх зникнути ще швидше».[65]
Ленін також виступав за культурну автономію та національне самовизначення тільки тоді, коли це його влаштовувало. Ще до революції він не схвалював школи з неросійською мовою викладання, єврейські або українські, на тій підставі, що вони створюватимуть зайві відмінності в середовищі робітничого класу.[66] Хоча теоретично він виступав за надання права на відокремлення неросійським регіонам імперії, включаючи Грузію, Вірменію й країни Центральної Азії, насправді сам Ленін, ймовірно, не вірив, що це коли-небудь станеться. Крім того, визнання «права» на відокремлення не означало, що Ленін підтримував саме відокремлення. У випадку з Україною він підтримав український національний рух 1917 року, коли той виступав проти царя чи Тимчасового уряду, і засудив його, коли побачив, що він загрожуватиме єдності російського та українського пролетаріату.[67]
До цієї складної ідейної головоломки Сталін додасть свої власні думки. Він був партійним експертом з національностей, і спочатку — набагато менш гнучким, ніж Ленін. У 1913 році в своєму есе «Марксизм і національне питання» він твердив, що націоналізм відволікає від справи соціалізму, і що товариші «повинні твердо і невтомно боротися проти туману націоналізму, незалежно від того, звідки він походить».[68] До 1925 року його думки розвинулися до визначення націоналізму як селянської сили в своїй сутності. Сталін заявив, що для існування національних рухів було потрібне селянство: «Селянське питання є підвалиною, квінтесенцією національного питання. Це пояснює, чому селяни і є головною армією національного руху, чому без селянської армії немає і потужного національного руху...».[69]
61
Грациози, Большевики и крестьяне на Украине, 20–1.
62
Це питання також порушується в праці Анни Процик, Russian Nationalism and Ukraine: The Nationality Policy of the Volunteer Army During the Civil War (Edmonton, Alberta: Canadian Institute of Ukrainian Studies, 1995).
63
Karl Marx, “The 18th Brumaire of Louis Bonapart”, in Karl Marx and Friedrich Engels: Selected Works, vol. 1 (Moscow: Progress Publishers, 1968), 394–488.
64
V. I. Lenin, Collected Works, vol. 10 (Moscow: Progress Publishers, 1965), 40–3.
65
Karl Marx, The Communist Manifesto (Charleston, SC: Filiquarian Publishing, 2005), 32.
66
Borys, The Sovietization of Ukraine, 30–1.
67
Borys, The Sovietization of Ukraine, 121–38.
68
Josef Stalin, Works, vol. 2 (Moscow: Foreign Languages Publishing House, 1954), 303, Marxists Internet Archive, дата звернення 2017. Уперше опубліковано під назвою “Национальный вопрос и социал-демократия”, Просвещение 3–5 (Березень-травень, 1913).
69
Stalin, “Concerning the National Question in Yugoslavia, Speech Delivered in the Yugoslav Commission of the ECCI, March 30, 1925”, Stalin, Works, vol. 7, 71–2.