Казка старого мельника
- Автор: Ухачевський Сергій
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Кальварія
- ISBN: 978-966-663-355-5
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Казка старого мельника». Краткое содержание книги:
Одначе Христина цього разу не злякалась, тільки міцніше притулила до себе образок і почала подумки молитися.
А повітруля, яка набрала обрисів відьми, що зависла над землею у чорному лахмітті, враз схопилася за голову і заволала:
— Не хуму немба хат! Зупинися, перестань, не треба молитов, у мене від них голова розривається. Скажи мені хоч слово! Хоч слово скажи мені! — але не витримала і з криком: — Не! Хуму! Немба! Ха-а-а-а-ат! — відлетіла вихором вгору.
Звідти до Христини долинуло:
— Це ще не все, чиста дівонько! Ти нікуди від нас не подінешся! Немба! Немба!
Христина відчула, що у неї від страху перехопило горло, і вибігла за тин. Аж тут побачила, що тепер це не той хутір, яким він бачився їй попервах. Обабіч дороги старі перехняблені хатки, повалені тини, посохлі дерева. Вона чимдуж кинулась геть з цього страшного місця.
Дівчина бігла довго, не зупиняючись і не озираючись, і тільки вдосвіта, втомлена дорогою та пригодами, упала у високі трави і знесилено заснула в них.
Уже зійшло сонце і позолотило лужок, на якому заснула Христина. Позаду виднівся похмурий Чорний Ліс. Здавалося, що гілки старих потворних дерев, тягнулися до дівчини, наче огидні відьомські руки. А Христина спала у траві, скрутившись клубочком і поклавши голівку на торбу. По стебельцям сновигали мурахи. Сонечко підіймалось усе вище й вище і почало її будити. Христина спросоння відкрила одне око, примружилась, озирнулась. Побачила, що вибралась із лісу і радісно протерла очі. Перед нею — поля, між якими в’ється довга дорога, що ховається і виринає з поміж пагорбів і губиться десь за обрієм.
Раптом здалеку долинуло скрипіння коліс воза і владний жіночий голос, що наспівував:
Услід почувся чоловічий голос:
— Параско, та чого ти завелася? То ми лиш з кумом за твоє здоров’я трішки посиділи в шинку.
— Та щоб тому кумові руки-ноги покрутило! Та щоб йому трясця на його дурну голову! Зупиняй коней, будемо полуднувати, щоб тебе дідько взяв, лайдака ти!
Діти біля вогнища здивовано загули і перебили розповідь Мельника.
— А це, бува, не наші Параска з Іваном? — здивувався Андрійко. — Щось дуже схоже на них...
— Либонь, ні, не наші, але... ну, дуже на них схожі, — усміхнувся в бороду Мельник. — Хоча... У моїй розповіді багато таких людей, котрих ви далі впізнаєте, — із тих, хто живе поруч з нами... Бува й таке, що люди в наших місцях блукають, загубившись у часі... А втім, наша історія не про це...
Христина підвелась у високій траві і подивилася, що відбувається на дорозі. А там — на возі іде пара, ну, дуже схожа на відомих нам персонажів — Івана та Параску. Христина сонно позіхнула, сіла, взяла вузлик, дістала з нього невеличкий шматочок сухого хлібця, перехрестилась. Та пригадала пригоди минулого дня і сторожко подивлялася на родину, що зупинилася поруч на перепочинок.
Поки дівчина снідала, чоловік зупинив коней зовсім поруч з Христиною. Насипав їм вівса в мішки на шиях. Параска розстелила на землі рушника, виставила хліб, пляшку молока.
Тим часом Христина закінчила свою трапезу, одягнула шапку, звелася на ноги і націлилась рушати далі...
Параска, що не сподівалася когось тут побачити, помітивши її, сполохано підскочила на місці, штовхнула пляшку з молоком. Пляшка упала на бік, мололо, булькаючи, потекло на рушник.
— Ти ба... — тільки й сказав на те розгублено Іван.
А Параска, схопивши пляшку молока, одразу накинулась на Христину:
— А щоб тебе, одоробало ти лісове! Що ж ти преш, мов німий до суду! Та я ж це молочко сама вдосвіта видоїла, а ти! Як візьму ломаку, та й зараз дам тобі по шиї, розбишака такий!
Христинка аж відсахнулася від її слів, в очах з’явились сльози, вона зупинилася, не знаючи, що сказати.
За неї вступився Іван:
— Параско, чого ти до дитини причепилася. Бачиш, само налякане, ще й ти розверещалася! Тобі краплю молока шкода?
Параска одразу зм’якла:
— От, шибеник! Не привітався навіть по-християнськи! Де ж тебе так вчили, які пройдисвіти?! — заявила, взявши руки в боки. — Оце я зараз тебе скалкою! — узяла з воза свій бойовий дрючок, яким не раз перехрестила спину мужа. — Чи ти геть німий?!