Беру свої слова назад
- Автор: Суворов Виктор
- Год: 2005
- Язык: украинский
- Год: Сталкер
- ISBN: 966-696-874-6
- Переводчик: Олег Петрович Дрогомирецький
- Жанр: История
Электронная книга - «Беру свої слова назад». Краткое содержание книги:
Вихвалянням зухвалості і героїзму десантників Жуков прикрив ганьбу бездарних організаторів операції, головним з яких був він сам. Після першого провалу можна було б подібні героїчні операції і не повторювати, але Жуков вимагав: давай ще! І знову висаджували новий десант. А за ним - ще і ще. А фінал завжди був однаковим. Навіть у хвалебних книжках про великого полководця трапляються такі зізнання: «Жуков вимагав від флоту посилення наступальної активності, зокрема висадки морських десантів у районі Петергофа. Десанти готувалися поспіхом, носили імпровізований характер і переслідували демонстративно-відволікаючі цілі. Такі десанти несли великі втрати і навіть повністю гинули» (Капітан 1 рангу А. Басов / / В кн.: Ера і Елла Жукови. Маршал перемоги. Спогади та роздуми. С.255). Будь-якому провалу Жукова знайшли універсальне пояснення: а він нічого серйозного і не задумував. Просто відволікав ворожу увагу.
Але це приказка. Головне ось де. Живий Жуков чесно визнав, що, «на жаль, не запам'ятав прізвища мужнього моряка - командира загону морського десанту». А в більш пізніх, тобто більш правдивих, виданнях мертвий Жуков прізвище мужнього моряка згадав! «Захопившись першими успіхами, моряки переслідували втікаючого противника, але до ранку самі опинилися відрізаними від моря. Більшість з них загинули смертю хоробрих. Не повернувся і командир героїчного десанту полковник Андрій Трохимович Ворожилов» (Спогади та роздуми. М., 2003. Т. 1. С. 399).
Живий Жуков нічого про героїчного командира не пам'ятав, а мертвий згадав і звання, і прізвище, і навіть ім'я й по батькові. Ось пам'ять у мерця!
А ми згадаємо, що восени 1941 року через неймовірні втрати полками на фронті командували майори, а то й капітани. Якщо героїчним десантом командував полковник, то було в тому десанті ніяк не менше полку. Можна припустити, що було більше. Та й не став би великий стратег згадувати про загибель всього лише якогось там полку.
Мабуть, провал був хоч і героїчним, але грандіозним.
І давайте перестанемо валити провину на німців за жахливі втрати Радянського Союзу у війні. Наші полководці, перш за все Жуков, воювали так, що втрати могли обчислюватися тільки десятками мільйонів.
В середині вересня 1941 року існувала реальна можливість запобігти блокаді Ленінграда. Назустріч 54-й армії Кулика Жуков повинен був кинути не одну понівечену в боях дивізію та одну бригаду, а величезні сили, що знаходилися в його розпорядженні, які він бездарно розпилював і витрачав на інших напрямках. Прорвавши блокаду, треба було терміново організувати оборону в районі станція Мга і прилеглій місцевості. Досвід німецької армії показав: тут можна було незначними силами триматися роками.
Жуков нічого цього не зробив. Він висаджував десанти зовсім в іншому місці і зовсім з іншою метою. Він планував і проводив спільні удари 8-ї і 42-ї армій з висадкою морського десанту. Були ці удари нетямущими і безуспішними. Вони нічого не вирішували в долі міста і не були спробами прорвати кільце оточення. Виною цьому - тупа впертість генія військового мистецтва. Рішення Жукова не проривати блокаду у вересні 1941 року, коли оборона противника ще не затверділа, немає ніякого обґрунтування, ніякого логічного пояснення.
Пройшли десятиліття. Ніхто не приховує того, що блокада задубіла з вини Жукова, що мільйон життів співвітчизників - на його совісті. Він їх убив.
Виходячи з цього вирішили: а чи не поставити йому, ленінградському душогуба, пам'ятник?
І поставили.
Розділ 28
Як Жуков громив фальсифікаторів
Жуков розстрілював цілі відступаючі наші батальйони. Він, як Ворошилов, не бігав із пістолетом у руці, не водив сам бійців в атаку, а ставив кулеметний заслін - і по відступаючих, по своїх.