Беру свої слова назад

– 4 -

Жуков був у Ленінграді трохи більше трьох тижнів. І щодня - розстріли, розстріли, розстріли. І погрози розстрілу всім - від командувачів армій до рядових бійців. Накази Жукова про розстріли - то таємні, то цілком таємні. В залежності від того, якій категорії командирів вони адресовані. І тут же - накази про розстріли нетаємні, для всіх бійців і командирів. А ще накази про те, щоб заступники командувачів армій і начальники армійських штабів особисто вели в бій стрілецькі дивізії або дивізії народного ополчення (дно). Попереду на баскому коні! Так учить Жуков!

Ось вам і вся стратегія. Ось вам і перевага жуковської оперативно-стратегічної майстерності над виучкою гітлерівських генералів. Уже гітлерівці явно до таких висот військового мистецтва не дійшли. У них начальники штабів армійського рівня особисто в бій дивізії не водили.

Все тут чудово, а незрозуміло ось що: вести дивізію можна в наступальний бій. А в обороні її нікуди вести не треба. Якщо (за Жуковом) Ленінград знаходився в критичному становищі, то став війська в оборону. Згадаймо книжку дитинства «Острів скарбів». Добрих людей на острові жменька, а поганих - ціла зграя. Але випадково в кущах виявився... ні, ні, не рояль. В кущах виявився дерев'яний будиночок, обнесений частоколом. У ньому добрі й засіли. Частокіл від куль рятує, та ще й стінки в будиночка міцні. З віконця висунувся - бабах з мушкета! Вважай, одним ворогом менше. Навіть коли вороги на приступ пішли, то все одно частокіл героїв врятував. Ворогові перелізти через кілки треба. Тут же і бий його по голові! І не можуть усі враз налетіти. Один перескочив, а інший тільки приміряється. Бий їх по одному. Якби герої прийняли бій у відкритому полі проти банди піратів, то загинули б ні за гріш. А стіни врятували.