Суспільно-політичні твори
- Автор: Міхновський Микола Іванович
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Смолоскип
- ISBN: 978-966-7173-09-9
- Жанр: Публицистика
Электронная книга - «Суспільно-політичні твори». Краткое содержание книги:
Видання буде корисним не тільки професійним історикам та політологам, а й усім тим, хто цікавиться історією та політичною ідеологією України.
Видання здійснено за фінансового сприяння Фундації родини Чопівських (Юрій Чопівський, США)
Коли б в якій державі і не було національного утиску, але коли в державі існують класи, то вищі багаті класи забирають суд до рук і обертають його в орудіє своїх інтересів. Аби сього запобігти:
1. Треба зробити суд виборний по 4-членній формулі.
2. Аби зробити з суду — суд справедливий, треба знищити бюрократично централізовану організацію суду в руках уряду.
а) Судді незалежні і незміняємі, коли це забезпечить і нижчі класи, і національну меншість від кривди.
б) Передати суд місцевим громадам.
Суд третього
Але і виборний суд не забезпечить націй слабих і тих, що складають національну меншість. На землях з мішаною народністю народність більш культурна, більш багата, більш численна забере на виборах до своїх рук суд і буде кривдити національну меншість. Сьому запобігти, оборонити національну меншість — може тільки «суд третього» (третейський суд). На територіях мішаних, де живуть рядом різні нації, а тим паче, коли їх інтереси не погоджені, а може, і протилежні — суд мусить бути «третейський», надто тоді, коли до суду звертаються члени цих двох націй.
Взагалі суд третього — єсть самий справедливий, і його мусимо запроваджувати на своїй землі.
Адміністрація
1. Адміністрація на Україні поставляється цілком по волі народу українського.
2. Адміністрація мусить бути виборна.
3. Поліція в руках українських громад, себто виборних українських інституцій.
4. Мова в адміністративних установах на Україні — українська, хоч і інші нації не мусять бути позбавлені права звертатись до уряду на Україні в рідній мові.
Релігія
З того часу, як християнство запанувало над світом, духовні пастирі почали забувати завіти свого учителя Христа: щоб духовний пастир-піп був наставником, а не начальником, що хто хоче бути першим, хай буде усім слугою. Щоб не уживали сили меча, сили примусу, щоб тільки впливали один на другого силою любові.
Духовні пастирі-попи скоро забули се; вони зорганізувались в могучу партію, яка захватила власть над народами і навіть царями (Середні віки). Попівство (духовенство) понаставляли скрізь по світу інквізиції (на зразок сучасних російськіх отділеній) з цілою організованою масою шпигів. Інквізитори (з чернеців) за кожду вільну думку, надто проти власті попівства, пакували в тюрми, катували, мордували і врешті палили прилюдно на майданах.
Та народи обурилися, повстали, скинули панування попівства (Гус, Лютер, Кальвін). Попівство побачило, що програло справу, побачило, що йому більш на світі на панувати. І от воно змінило свою тактику: змінило свою попередню ціль панувать над усіма. Воно (попівство) стало в обороні державної власті, обороняючи її, обороняючи вищі класи, що державну власть мають в руках. Попівство пішло на службу вищим класам, аби хоч по змозі більш удержати за собою із своїх попередніх привілеїв, — і вони не помилились. За таку послугу державна власть і вищі класи од того часу і дотепер опікуються над попівством, бережуть його інтереси; а вдячне попівство старається із усіх сил прислужитись державній власті і вищим класам. Попівство поучає народ, що власть од Бога, хто йде проти власті і проти пана, то іде проти Бога.
Попівство старається освятити авторитетом релігії панування, визиск і нерівність. Вищі класи не соромляться уживати таку святу річ як релігію для ганебних цілей: держати робочі класи в ярмі. Але тепер уже і простий народ зрозумів, що слухати попівство — значить далі тягти на собі дармоїдів, дуків; зрозумів, що попівство більш пильнує своїх матеріальних вигод, як порятунку душ пасомих, і от народ силкується розірвати зв’язок між попівством і державою, державною властю. Народ хоче взяти до своїх рук релігійну справу і візьме її.
Щодо релігійних справ УНП вважає:
1. Одділити церков од держави; державна власть не має права втручатись до релігійних справ; пануючої релігії на Україні бути не мусить.
а) Незалежна церков українська.
2. Попівство виборне.
3. Ніхто не має права наставляти попа проти волі громади.
4. Справами церковними на Україні заправляють церковні громади.
5. Попівство утримується церковними громадами.
6. Релігійними справами на Україні відають періодичні собори.
Собор не має жодної адміністративної власті. Тільки такий устрій церкви може забезпечити свободу релігії, переконань, свободу поширення поміж людьми усяких знань, усяких здобутків культури і науки[327].
327
Пояснення.