Після війни. Історія Європи від 1945 року
- Автор: Джадт Тони
- Год: 2020
- Язык: украинский
- Год: Наш Формат
- ISBN: 978-617-7866-15-1
- Переводчик: Катерина Зарембо
- Жанр: История
Электронная книга - «Після війни. Історія Європи від 1945 року». Краткое содержание книги:
Тоні Джадт вирішує переписати історію після Другої світової війни з погляду сучасності. У цій книжці автор розкладає по полицях повоєнне минуле як Західної, так і Східної Європи. Опираючись на дослідження шістьома мовами, Джадт розповідає, на чому стояв світ після війни, відлуння якої чутно й сьогодні.
Майже все було або в дефіциті, або ж обмежене (рекомендована площа такого жаданого нового житла для сімей, яке будував уряд лейбористів, становила лише 80 квадратних метрів для будинку на три спальні). Мало хто з європейців мав машину або холодильник. У Великій Британії, де рівень життя був вищим, ніж у більшості країн континенту, жінки з робітничого класу купували продукти двічі на день: ходили по них пішки чи їздили на громадському транспорті — так само як колись робили їхні матері й бабусі. Товари з далекого зарубіжжя були рідкісними та дорогими. Повсюдне відчуття обмеження, лімітів й економії посилювали контроль над закордонними поїздками (щоб берегти дорогоцінну валюту) і законодавство, яке не дозволяло припливу іноземних працівників та інших мігрантів (у післявоєнній Французькій Республіці залишалися чинними всі закони про заборону праці для іноземців й інших небажаних чужинців, що діяли в 30-х роках ХХ століття та в період окупації, хоча за потреби дозволялися винятки, здебільшого для кваліфікованої робочої сили).
У багатьох аспектах Європа наприкінці 1940-х та на початку 1950-х років була менш відкритою й мобільною та більш ізольованою, ніж у 1913 році. Безперечно, вона перебувала в жалюгіднішому стані, і не лише в Берліні, де до 1950 року розчистили тільки чверть уламків, що залишилися після бойових дій. Англійський соціальний історик Роберт Г’юїсон говорить про британців тих років як про «змучених людей, що працюють на зношеному устаткуванні». На відміну від США, де наприкінці 1940-х років вік більшої частини промислового обладнання не перевищував п’яти років, у післявоєнній Франції його середній вік становив двадцять років. Пересічний французький фермер виробляв їжі на п’ятьох співвітчизників, тоді як американський — втричі більше. За сорок років війни й економічного занепаду довелося заплатити високу ціну.
Отже, період «повоєння» тривав довго; без сумніву, довше, ніж припускали деякі історики, які розповідали про важкі післявоєнні роки в улесливому світлі прийдешніх десятиліть процвітання. Тоді мало хто в Європі, незалежно від рівня обізнаності, очікував на ті масштабні зміни, які от-от мали на них зійти. Досвід попередніх п’ятдесяти років багатьом прищепив скептичний песимізм. Напередодні Першої світової війни Європа була континентом оптимізму, а її державні діячі й експерти впевнено дивилися в майбутнє. Через тридцять років, після Другої світової війни, у всіх перед очима невблаганно й бентежно стояло жахливе минуле. Багато самовидців очікували такого самого продовження: ще одну післявоєнну депресію, реванш політики екстремізму, третю світову війну.
Але сам масштаб колективної трагедії, яку накликали на себе європейці в першій половині століття, мав потужний ефект деполітизації: у похмурі післявоєнні роки європейська громадськість і не збиралася вдаватися до радикальних рішень. Навпаки, як і після Першої світової війни, вона відвернулася від політики. Що це означало для майбутнього, тоді тільки ледь-ледь проглядалося — у тому, що фашистські чи комуністичні партії не змогли обернути собі на користь труднощі щоденного виживання; у тому, що економіка витіснила політику як ціль і мова спільної дії; у тому, що участь у суспільному житті своєї країни замінили дозвілля та споживання.
Але відбувалося ще дещо. Як ще у травні 1946 року зауважила Жанет Фленнер, дописувачка New Yorker, серед найзапитаніших речей у післявоєнній Франції на другому місці (після спідньої білизни) були дитячі візочки. Уперше за багато років у європейців знову почали народжуватися діти. У Великій Британії рівень народжуваності в 1949 році зріс проти 1937 року на 11%, а у Франції — аж на небачені 33%. Цей неабиякий сплеск народжуваності на континенті, де основним демографічним показником із 1913 року була передчасна смерть, мав дуже суттєві наслідки. Великою мірою (більшою, ніж багато сучасників могли передбачити) тут народжувалася нова Європа.
Частина друга
Добробут і його побічні ефекти:
1953–1971
Розділ 8
Політика стабільності
Для більшості людей мало бути очевидним, навіть до того, як це підтвердила Друга світова війна, що час, коли європейські нації могли сперечатися між собою за світове лідерство, безнадійно залишився в минулому. Європі більше нічого шукати в цій справі, а будь-який європеєць, який усе ще жадає влади над світом, має стати жертвою відчаю чи насмішок, як усі ті Наполеони в психлікарнях.