Невідоме Розстріляне Відродження
- Автор: Коломієць Павло, Дика Марійка
- Год: 2016
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-7531-4
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Невідоме Розстріляне Відродження». Краткое содержание книги:
«От так штука: і не спав, і розвиднилося!» – думає він.
Але ще більше здивувався хлопець, коли пильніше роздивився навколо. Неначе й город не їх.
– Ні, город не наш, – вирішує Тарас. – Тут усе цвіте, усе дуже зелене, а на нашому городі так почали вже маківки та соняшники достигати.
Глянув у той бік, де жовтою плахтою послалися головаті соняшники, і обомлів од радости. Доріжкою, відхиляючи набік важкі соняшники, ішла мати, така привітна, добра. Іде й посміхається.
– Мамочко! – кинувся Тарас до неї. Схопив десь за руку, заглядає в очи, не надивиться. Мати погладила його по голівці.
– Чого ти так далеко, Тарасику, забіг від дому? – питає вона.
І Тарас їй усе розповів. Коли скінчив, глянув на неї. Стоїть мати зажурена, голову схилила. Не порадував її малий Тарас.
– Не глядить вас мачуха, та й батькові байдуже. Ходите ви обірвані, немиті, голодні… – каже мати й, нахилившись, цілує.
А Тарас їй:
– Дуже велике нам горе в цієї матері.
– Знаю.
– Мамо, а ви вже з нами будете? Нікуди не підете?
– Побачу, сину…
– А куди ви оце підете?
– До батька.
– То й я з вами до тата піду.
– Ходімо.
Але в цей час між соняшниками з’явилася мачуха, розчіпчена, чорна, з чудними нелюдськими очима, а за нею нараз виринув салдат. Він зареготавсь, вищіривши гнилі зуби, і ткнув у бік Тараса пальцем. Хлопцеві зробилося страшно, страшно. Хотів заховатися за матір, хватнув ручками, а матері й немає. Салдат же й мачуха страшними привидами насуваються на нього. Він закричав із одчаю й кинувся тікати, але ноги хтось обплутав у гарбузиння й він упав на землю. Чує, як до нього наближається розлютована мачуха, а встати не може. От кроки ближче чути, от уже й зовсім близько.
«Ну, тепер уб’ють мене», – думає Тарас.
Але його ніхто не б’є. Розплющує очи й нараз дивується. Коло нього Яринка. Уже розвиднилося. На нього та його кубло впала роса. Ранок теплий і радісний.
– Я тобі їсти принесла, – каже Яринка й дає Тарасові кусок хліба й тільки що нарваних ягід. Вони сидять обоє на зібганому бур’янові, такі маленькі й близькі. Їм обом хочеться щось одне одному гарне розповісти, одне одного розпитати.
– Мені мама снилася, – хвалиться Тарас, уминаючи жадібно хліб та ягоди.
– І мені снилася, – каже Яринка. І починає розповідати.
– Мачуха пішла вже на лан? – перебив її нараз Тарас.
– Уже давно, ще вдосвіта.
– А салдат дома?
– Удома. Спить. Учора він п’яний-п’яний прийшов. Мачуху лаяв, тебе лаяв, із тата сміявсь. Ударив за щось Стьопку, так мачуха його з хати вигнала.
Тарас нічого не відповів. Згодом Яринка щось подумала, а тоді до Тараса:
– Гроші, мабуть, Стьопка вкрав.
– А може, салдат збрехав, що пропали гроші?! – спробував не повірити хлопець.
Сестра подумала ще трохи.
– Їх украв Стьопка. Я бачила в нього новенький батіжок і цукерки, які він учора десь узяв, – мовила вона розважливо.
– Ну, я все одно взнаю, хто гроші вкрав…
Три дні Тарас не показувався мачусі на очи.
Удень, коли мачуха на лану, він грається коло дому, але тільки почне вечоріти – так зараз же й пішов од хати в бур’ян. Спати було йому добре. Сестра для нього дістала десь старого кожуха й шматок запаски, запаску стелив під боки, а кожухом укривався. Салдат усе ходив сердитий, часто лаявсь і посилавсь Тарасом та Стьопкою, куди йому забагнеться. До Стьопки Тарас ставився вороже й підозріло. Він уже почав здогадуватися, що злотого Стьопка вкрав, і чекав, коли батько з поля приїде, щоб йому про все розповісти. Не менш вороже ставився до Тараса й Стьопка. Двоє хлопців ходили, не розмовляючи один з одним. Якось Тарас не втерпів і сказав до Стьопки:
– Злодіяка! – і показав язика.
– А ти – Тарас-торботряс! – відказав Стьопка.
– Злодіяка – скажений собака!..
– Тарас-торботряс!
– Злодіяка!..
Стьопці від злости аж сльози на очи навернулися.
– Їй-бо я мамі скажу, що ти прозиваєшся… – промовив він застережливо.
– Ти матері, а я батькові… Батько старший, – похвалився Тарас.
Між ними зчинилася сварка, а далі й бійка.
Хлопці, як два молоденькі півники, нагогошившись, кинулися один на одного й зчепилися. Тарас усе намагався схопити зведенюка попідсилки, але той спритно вислизав із-під рук і в цей час товк Тараса стусанами, куди влучить: під бік, по голові, по обличчю… Тут же стояли їх товариші. Діти дивилися на бійку двох хлопців та радили то Тарасові, то Стьопці.