Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Звичайно дають настанови щодо того, як ушановувати богів. Забороняємо засвічувати в суботу ліхтарі, бо ні богам не потрібно світла, ні людей не втішає кіптява. Забороняємо складати вранішні вітання богам і сідати при храмових дверях: усе 4е - принада для людського марнославства; шанує бога той, хто його пізнав. Не дозволяємо приносити Для Юпітера рушники і щітки, а перед Юноною тримати дзеркало: бог не потребує прислужників.
Чому? Бо він сам слугує людському родові, всюди й в усьому готовий бути йому до помочі. Хай людина й вислухає, якої міри має дотримувати при жертвоприносинах, наскільки повинна відійти від обтяжливих передсудів, усе ж ніколи не доможеться достатніх успіхів, якщо не складе собі належної думки про бога,- яким він є: таким, що все має, всім наділяє, на все щедрий безкорисливо. Яка причина того, що боги добродійні? Природа. Помиляється той, хто вважає, що вони не хочуть шкодити: вони й не можуть. Боги ні зазнавати кривд не здатні, ані їх завдавати, адже заподіювати шкоду й терпіти шкоду - пов'язані між собою речі. Кого найвища, незрівнянно прекрасна природа звільнила від небезпек, того й небезпечним не зробила. Перший вияв шани до богів - визнання їхньої величі, їхньої доброти, без якої й не буває жодної величі; усвідомлення того, що вони - велителі світу, що своєю могутністю керують усім сущим, піклуються про рід людський, а деколи виявляють турботу й щодо окремих людей. Боги не чинять зла і не зазнають його. Щоправда, деколи вони засуджують, і погамовують, і накладають кару, іноді й мстять чимось таким, що видається благом. Хочеш уласкавити богів? Будь добрий: найкраще вшанування богів - їх наслідування.
Та ось друге питання: як поводитися з людьми? Що тут робимо? Які даємо настанови? Як ощаджуємо людську кров? Хіба аж не надто мало - не шкодити тому, хто б мав отримати від тебе допомогу? Вельми похвальна, що й казати, річ - коли людина є прихильною до іншої людини. То чи повчатимемо, що треба подати руку тому, хто тоне, вказати дорогу тому, хто блудить, а з тим, хто голодує,- поділитися хлібом? Навіщо мені перераховувати все, що треба робити, а чого уникати, якщо можу стисло подати правило, в якому - суть людського обов'язку: «Все, що бачиш, у чому вміщено цілість божественних та людських речей,- єдине; ми частки неосяжного тіла». Природа привела нас на світ спорідненими між собою, бо з одних і тих же начатків створила, для однієї і тієї ж мети призначила. Вона вклала в нас взаємну любов, схилила до спілкування. Вона визначила, що таке правильне і що справедливе; з її веління нещасливішим є той, хто чинить зло, аніж той, хто зазнає зла; з її веління людина готова протягти руку допомоги іншій людині. Хай і в нашому серці, й на вустах буде ось цей вірш:
Ніщо людське мені, людині, не чуже(10).
Тримаймося разом, бо ж для того ми народилися! Наша спільнота дуже подібна до склепіння, яке б завалилося, якби камені не опирались один на одного, підтримуючи тим самим цілість будови.
Після міркувань про богів та людей подумаймо, як потрібно користуватися речами. Даремно б ми розкидались настановами, якби попередньо не визначили, який погляд мусимо мати в кожному окремому випадку на вбогість та на багатство, на славу й на ганьбу, на батьківщину і на вигнання. Оцінімо все це зосібна, відкинувши всякі передсуди, й дошукаймося, чим є кожна річ насправді, а не як вона називається.