Моральні листи до Луцілія

Ділі є вчителем, треба усім!..

Нині з усього хочуть почерпнути насолоду. Жоден порок не тримається своїх меж. Розкіш скочується до захланності. Чесність - у забутті. Що вабить нагородою, те не вважається ганебним. Людину - священну для іншої людини істоту - вбивають уже задля забави та жарту. Кого негоже було навчати мистецтва, як завдавати і приймати удари, того виводять на арену голим і беззбройним: від людини чекають єдиного видовища - загинути.

За такого звиродніння потрібні сильніші від звичних засоби, які могли б сягнути закоренілого зла; треба вдаватися до філософських засад, щоб викоренити хибні уявлення, які, проникнувши глибоко в душу, стали переконанням. Якщо до тих засад додати ще настанови, розради, спонукання, то вони можуть мати дійову силу; самі ж вони не подіють. Якщо хочемо, щоб люди завдячували нам своїм порятунком, якщо маємо намір вирвати їх із згубних тенет, то хай вони навчаться розрізняти, що таке зло, а що - благо. Хай знають, що все, крім доброчесності, може змінювати свою назву - ставати то злом, то благом. Як перший обов'язок тих, хто при війську,- сумлінність, відданість клейнодам, неприпустимість утечі,- після усвідомлення якого вже легко вимагати від покликаних до присяги воїнів виконання всіляких наказів та доручень,- так і в тих, кого хочеш привести до блаженного життя, слід насамперед закласти підвалини, домогтися, щоб вони пройнялися доброчесністю. Хай тримають її мало що не з забобонною цупкістю, хай її люблять, хай лише з нею хочуть жити, а без неї - хай і не хочуть. «Але чекай-но,- скажуть,- хіба немає людей, які, не вдаючись у філософські тонкощі, стали порядними й досягли чималих успіхів, коряться одним лиш настановам?» - Згода, але ж то особливі, обдаровані щасливими здібностями люди, які на лету ловили рятівні поради. Подібно до того, як безсмертні боги не навчалися жодної доброчесності, бо повною мірою обдаровані нею від самого початку, адже доброта - частина їхньої природи, так і деякі люди, яким випала така кмітливість, без тривалої науки оволодівають усім, чого переважно треба вчитися і, тільки-но почують про доброчесність, тут же й проймаються нею. Звідси й такі поквапні вони до чеснот або й самі на них щедрі. Щодо інших, повільних і тупих чи обтя-жених поганими звичками, то з їхніх душ довго треба зчищати шкідливу ржу. Зрештою, і схильних до добра скоріше підніме до вершин, і слабшим допоможе, витягне з тенет хибних уявлень той, хто викладе їм засади філософії. А наскільки вони необхідні, можеш пересвідчитися, поміркувавши ось над чим. У кожному з нас закоренилося щось таке, що до одних якихось речей робить нас надто ледачими, до других - нерозважно поквапливими. Так ось ні того зухвальства не погамуєш, ані нехоті не підострожиш, поки не усунеш їх причин: безпідставного захвату і безпідставного страху. Доки вони володіють нами, доти й повторюй собі, скільки хочеш: «Ось такий твій обов'язок щодо батька, такий - щодо дітей, такий - щодо друзів, а такий - щодо гостей». Хто спробує виконати той обов'язок - того стримає захланність. Хоч би й знав, що треба боротися за вітчизну,- відрадить страх; хоч би й знав, що задля друзів треба не раз натрудитись до десятого поту, зупинить розніженість; хоч би й знав, що найбільша кривда для дружини,- коханка, хіть поведе його манівцями. Отож марна справа давати настанови, попередньо не усунувши того, що стоїть на дорозі тим настановам,- як марно було б викласти у когось на виду зброю і підсувати її до нього, не розв'язавши йому перед тим рук, аби він міг нею скористатися. Щоб душа мала змогу піти за настановами, які даємо, потрібно спочатку звільнити її з пут. Уявімо собі людину, яка робить усе як належить; але ж вона не робитиме того постійно, не робитиме з однаковим завзяттям -- саме тому, що не знатиме, для чого так робить. Дещо або випадком, або завдяки вправності у тієї людини виходитиме правильно, але в руках у неї не буде мірила, за допомогою якого могла б переконатися, чи дійсно є правильним те, що робить. Хто порядний з волі випадку, той не може обіцяти, що буде таким постійно.