Моральні листи до Луцілія
- Автор: Сенека Луций Анней
- Год: 1996
- Язык: украинский
- Переводчик: Андрій Олександрович Содомора
- Жанр: Античная литература
Электронная книга - «Моральні листи до Луцілія». Краткое содержание книги:
Посідоній вважає за необхідне не тільки повчання (ніщо тут не заважає нам послужитись його словом), а й дораджування, втішання та заохочування. До того приточує ще дослідження причин - етіологію (не бачу, чому б ми не могли сказати так, адже й граматики, що на боці латинської мови, скориставшися зі свого права, прийняли це слово). Він же твердить, що корисним буде й опис кожної з чеснот; це, власне, й називає він етіологією, а дехто - характеристикою, оскільки тут подаються прикмети окремих чеснот і пороків, а також ознаки, що уможливлюють розмежування подібного. А це, по суті, рівносильне настановам. Бо хто наставляє, той каже: «Якщо хочеш бути поміркованим, роби ось так». Хто ж описує, той мовить тобі: «Поміркованим є той, хто робить таке-то, хто утримується від такого-то». Запитаєш, у чому тут різниця? - Один подає настанови, що стосуються доброчесності, другий - зразки. Відверто кажучи, такі описи, або (звернусь до говірки відкупників) «образки» не позбавлені глузду: виставмо для огляду щось гідне хвали - знайдеться наслідувач. Хіба не вважаєш корисним, коли тобі опишуть прикмети породистого коня, щоб ти не помилився при купівлі й не тратив намарно зусиль, годуючи нікчемну шкапу? А наскільки то корисніше знати прикмети піднесеної духом людини, прикмети, які можеш перенести й на себе самого!
Отже, якщо те лошатко породисте, то серед лугу
Вище від інших ітиме воно пружинистим кроком,
Вибіжить першим на шлях, у потік увійти небезпечний
Не завагається, ступить на міст, йому досі не знаний.
Шум невиразний його не страшить. Голова в нього зграбна,
Шия стрімка, невеликий живіт, наче вилиті крижі,
Груди, відваги поривної сповнені, м'язами грають...
Тільки-но здалеку зброї бряжчання долине до нього -
Кінь уже землю гребе, стриже вухами від нетерпіння,
Весь він тремтить, видихає крізь ніздрі вогненний свій запал .
Наш Вергілій, хоч не про те мова, описав хороброго мужа; я принаймні й не зобразив би великого мужа по-іншому. Якщо, скажімо, треба було б змалювати Марка Катона, безстрашного серед гуркоту міжусобиць, Катона, який першим дає бій загонам, що підступили вже до Альп, мужа, який перегороджує шлях братовбивчій війні,- я не наділив би його ні іншим виразом лиця, ні іншою поставою. Ніхто не міг ступати вище, ніж той, хто піднявся водночас і проти Цезаря, і проти Помпея, а коли одні стали на бік цезаріанців, інші - на бік помпеянців, він кинув виклик і одним, і другим, показавши, що й республіка має своїх прихильників. Тож недостатньо сказати про Катона:
Шум неправдивий його не страшить...
Чому? Бо він не лякався справжнього, близького шуму,- коли підняв голос вільної людини проти десяти легіонів, проти допоміжних галльських загонів, проти перемішаних із римськими військами варварських сил, коли закликав республіку не хилитись, а зважитись на все заддя свободи, бо почесніше їй впасти в неволю, ніж піти в неї добровільно. Скільки в ньому завзяття і сили духу, скільки рішучості серед загального трепету! Адже знає: він єдиний, про чию свободу не йдеться. Питання ж не в тому, чи Катон буде вільний, а в тому, чи житиме серед вільних. Звідси й зневага до небезпек, до мечів. Коли подивляєш незламну стійкість того мужа, який не схитнувся серед загального упадку, мимоволі згадаєш слова: Груди, відваги поривної сповнені, м'язами грають. Корисно не тільки показати, якими звичайно бувають доброчесні мужі, окреслити їхні постаті, обличчя, але й розповісти, якими вони були в тому чи іншому випадку,- описати останню рану, що свідчить про найвищу Катонову мужність, крізь яку свобода видихнула душу; показати мудрість Лелія і його приязнь із Сціпіоном, перелічити видатні діяння другого Катона під час миру й на війні; згадати про дерев'яні лежаки Туберона(12) виставлені для народної гостини, де замість килимів були розстелені козлячі шкури; про розставлений перед храмом самого Юпітера глиняний посуд для гостей. Чи не було це освяченням бідності на Капітолії? Хай би я не знав жодного іншого Туберо-нового вчинку, який би дозволив мені поставити його побіч Катонів,- невже лиш цей один був би не досить переконливим? То була не гостина, а наука, якими мають бути звичаї. О, наскільки ж то, прагнучи слави, люди не знають, чим є та слава і як її домагатися! У той день римський народ оглядав начиння багатьох, але подивляв - лишень одного. Золото й срібло тих багатьох не раз було погнуте, не раз перетоплене, а глиняний посуд Туберона триватиме в усі віки.