Моральні листи до Луцілія

До того ж настанови, можливо, вкажуть тобі, що маєш робити, але не вкажуть, як маєш робити, а раз вони того не вказують, то, значить, і до чеснот не приводять. Хай хтось, послухавши настанов, зробить те, що належить,- не заперечую; але ж цього недостатньо: заслуга не в самому вчинку, а в тому, як його вчинено. Що може бути ганебнішим, ніж розкішний обід, на який пішов увесь вершницький статок? Що аж у такій мірі заслуговує цензорської мітки(7) - надто коли тим обідом, як-то кажуть наші ласолюбці-гультяї, хтось догоджає собі самому й своєму генієві? А тим часом навіть найощаднішим людям не дешевше обходились обіди, які вони влаштовували з нагоди свого вступу на нову посаду. Одне й те ж саме, якщо робиться задля ненаситної горлянки, є ганебним, а якщо для почестей, то не підлягає осуду, бо це вже не марнотратство, а пов'язаний із святкуванням видаток.

Тіберій-цезар, коли йому принесли в дарунок величезну барбулю (чому б мені тут не подратувати деяких ласолюбців? Кажуть, вона важила близько чотирьох з половиною фунтів), велів віднести її на торговицю й продати, додавши при цьому: «Ну, друзі мої, вважайте мене невігласом, якщо тієї риби не куплять Апіцій або Публій Октавій!(8)» Дійсність перевищила всі його сподівання: ті двоє зчепилися, набиваючи ціну рибі, яку продавав цезар; переміг Октавій: аби товар не потрапив до рук Апіцієві, він виклав аж п'ять тисяч сестерціїв, чим здобув собі нечувану славу серед своїх. Заплатити стільки грошей було ганьбою для Октавія, а не для того, хто купив її раніше, аби послати Тіберієві; втім, я осудив би і його: захопився річчю, якої, на його думку, був гідний лише цезар. Один хтось сидить біля хворого друга - хвалимо його за те; хтось інший робить те ж саме з думкою про спадок - він яструб, який очікує на стерво. Одні й ті ж самі вчинки можуть бути і ганебними, й почесними, залежно від того, з яких міркувань вони робляться і як вони робляться. Одначе все робитиметься чесно, якщо ми присвятимо себе чесноті і єдиним благом в усіх людських справах вважатимемо тільки те, що з неї випливає. Все інше - благо лиш на один день. Таке переконання, що стосується всього нашого життя, повинне глибоко ввійти нам у душу; його, власне, й називаю основною засадою філософії. Яким буде переконання, такими будуть усі вчинки, всі задуми, а якими будуть вони, таким буде й життя. Хто взявся впорядкувати цілість, тому недостатньо давати іншим лише часткові поради. Марк Брут(9) у книзі, названій «Про належне», дає багато настанов і батькам, і дітям, і братам. Але ж ніхто не виконає тих настанов як належить, поки не матиме чогось такого, з чим міг би їх зіставити. Тож оберімо собі за мету найвище благо; до нього пориваймося, на нього озираймося у кожному нашому вчинку, у кожному слові,- як мореплавці, що, спрямовуючи біг корабля, сягають оком на якусь зорю. Життя без мети - блукання. А раз уже не обійтися без мети, значить, необхідні основні засади. Гадаю, погодишся, що немає нічого жалюгіднішого, ніж людина, яка, вагаючись, то зробить хисткий крок, то боязко відступить. А це траплятиметься з нами в кожній справі, поки не позбудемося того, що спутує, стримує наші наміри, не дає застосувати всі наші спроможності.