Четверте Правило Чарівника, або Храм Вітрів

— Якщо бджола вжалить тебе, хіба ти не приб'єш її?

— Я не говорив, що ми не повинні захищатися.

— Тоді чому ж ви не захищаєтеся і не усунете цю загрозу? У битві з батьком Даркена Рала, Панізом Ралом, тебе навіть власні соратники назвали вітром смерті. Тоді ти знав, як боротися із загрозою.

— Я робив те, що повинен був робити, щоб захистити невинних людей. Якщо доведеться, я буду так само битися з Джеганом. Але нантонги не хочуть нищити всіх: вони не хочуть керувати світом за допомогою убивств, тортур і рабства. Їх вірування небезпечні лише для того, хто мав необережність вторгнутися на їх землі.

— Вони небезпечні. Вам потрібно було їх знищити. — Зедд погрозив їй пальцем.

— Чому ж ти не вбила Натана, щоб усунути загрозу, яку він представляє?

— Ти прирівнюєш Натана до тих, хто приносить в жертву людей на догоду своїй язичницькій вірі? Крім того, можу сказати тобі, що, коли Натан знову буде у мене в руках, я направлю його по правильному шляху!

— Гаразд-гаразд. Тільки зараз не самий відповідний час для богословських диспутів. — Зедд пригладив своє скуйовджене волосся. — Якщо ти не збираєшся почати викладати нантонгам ази своєї віри, я запропонував би мене послухатися та забратися подалі від їх мисливських угідь.

Енн зітхнула.

— Можливо, в чомусь ти правий. Наміри, у всякому разі, у тебе добрі.

Обережним поштовхом вона нагадала йому, що потрібно рухатися далі. Зедд йшов по звивній ущелині, намагаючись триматися струмка.

Ущелина відхилялася на південний захід. Зедд сподівався, що вона вкриє їх і виведе із угідь нантонгів.

Коли місяць виринув з-за хмар, Зедд підняв руку, знаком даючи зрозуміти Енн, щоб та зупинилася, і, присівши навпочіпки, швидко оглянув місцевість, поки було достатньо світла. Втім, побачив він небагато — лише високі скелі та рідкісні купки дерев на віддалених пагорбах.

Трохи попереду струмок зникав у лісовій гущавині. Зедд повернувся, щоб сказати Енн, що найкраще звернути в ліс, але в світлі місяця побачив два ланцюжки слідів.

Він забув, що він не може приховати їх сліди. Він показав на них Енн. Вона зробила жест великим пальцем на знак того, що треба зійти з бруду. Вдалині почулося іржання, і вони обоє завмерли.

— Коні, — прошепотів Зедд.

Іржання різко обірвалося. Коням перерізали горло.

— Прокляття! Це були хороші коні. У тебе є якась зброя?

Енн ворухнула зап'ястям, і в долоню їй ліг дакрил.

— Тільки це. Його магія працювати не буде, але лезо залишається гострим. А в тебе?

Зедд приречено посміхнувся.

— Моя солодка мова.