Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
— Нора? — спроквола вимовила вона, дивлячись йому прямо в очі. — Нора живе в Хаммерфесті. Разом із своїм чоловіком.
Минуло кілька хвилин, перш ніж її слова дійшли до свідомості Амундсена.
— Ти повинен зрозуміти її, Руале, — долинув до нього голос жінки немов здалеку.
Він мовчав, не відводячи очей від пухнастого хутра шубки. Запала мовчанка — важка, нестерпна. Нарешті фру Цапфе порушила її. Голос жінки лунав спокійно і впевнено:
— Я не думала, що це буде для тебе несподіванкою. Вирушаючи в експедицію, ти не сказав їй жодного слова, щоб вона чекала на тебе. Я питала її про це. Ти не подав їй найменшої надії на те, що вона зможе з'єднати свою долю з твоєю. І все ж таки вона довго тішила себе сподіванням. Цілі два роки вона не хотіла ні на кого й дивитися, ні про кого й слухати. Наче на посміховисько, бігала весь час на пошту. Все місто знало, від кого вона жде вістей. Скільки ж вона могла даремно ждати? Я багато разів говорила з нею про тебе. А втім, я з самого початку була проти. Як тільки зрозуміла, що вона вперше покохала, і покохала саме тебе, я всіляко намагалася розраяти її. Я знала, що, коли ти повернешся, а могло ж трапитися, що ти й зовсім не повернувся б, — на тебе чекатимуть почесті й слава. Хіба ж могла я думати, що ти й тоді пам'ятатимеш якусь там дівчину з Тромсьо? Та й чим я могла підтримати її надію? Якби ж ти мені чи Фріцові сказав перед від'їздом хоч одне слово!.. Ти ж знав, що ми любимо її, як власну дочку.
В Руалових очах було стільки болю, що голос фру Цапфе пом'якшав.
— Крім нас, у неї нема нікого, а ми вже немолоді і боялися, щоб вона не залишилася сама… Зрозумій!
Амундсен не вимовив жодного слова. Щось немилосердно давило йому на груди, гнітило, мов тяжка каменюка. Чому ж тоді, під час розставання, він не спромігся знайти потрібних слів? Тепер йому здавалося, що це так просто. А тоді не знайшов часу, не зумів, не подумав про це. Але хіба ж треба усе доказувати до кінця? Руал був певен, що Нора й так розуміла його, що їхні думки й прагнення завжди збігалися. Йому не потрібні були запевнення, що вона чекатиме: Нора знала про його почуття І сама ж кохала його. Він не сумнівавсь у цьому…
Поволі, ретельніше, ніж завжди, Амундсен набив люльку. Серце у нього колотилося. Фру Цапфе не повинна помітити, якого болючого удару завдала вона йому. Про це ніхто не повинен знати.
— А тепер признайся, Руале, — знову долинув до нього, мов крізь імлу, голос фру Цапфе. — Якби Нора діждалася тебе, коли б стала, як ти цього прагнеш, твоєю дружиною, скажи по щирості, чи не залишив би ти її через рік-два знову надовго саму? А може, навіть і назавжди? Чи зміг би ти ради неї відмовитися від своїх експедицій? — Голос фру Цапфе звучав тепер твердо, як голос матері, що бореться за щастя своєї дитини. — Чи маєш ти право з'єднувати своє життя, життя вічного мандрівника, з життям дівчини, яка мріє передусім про родинне щастя? Чи думав ти про неї, про її долю?
— Я й сам не знаю… Може, й справді про це не думав… — Він благально подивився на неї, ніби просив вибачення.
— А я знаю. Ти довго не всидиш у Норвегії. Так і гляди, щоб знову не дав тягу кудись, у ті свої льоди. Хіба я мало надивилася на таких людей тут, у Тромсьо? Вони обзаводилися сім'ями, ставили будинки, заприсягалися, що «ніколи», «нізащо в житті», а самі при першій же нагоді вирушали в далеке плавання і довго не повертались, а часом і зовсім зникали. От хоч би й Баркеланд — був тут у нас такий. Він поплив на одну зиму. Але відтоді минуло вже десять зим, а він кинув якір десь там, на Шпіцбергені, і не думає повертатися. Його наречена довго чекала, плакала, побивалася і, врешті, вийшла заміж за іншого. А мій Фріц? Якби не я, він, певно, осів би десь у Гренландії серед ескімосів, готував би для них якісь пілюлі, жив би в іглу і полював разом з ними на тюленів. А втім, може, він там був би щасливіший, ніж тут?.. Він завжди тяжко зітхає, коли готує ліки для корабельних аптечок. Жодна жінка не знає, як їй краще вчинити, щоб чоловік був по-справжньому щасливий, — закінчила вона розважливо.
— Я хотів би запитати вас, фру Цапфе, про щось дуже важливе для мене. — Амундсен подався вперед, пильно дивлячись їй в обличчя. — Скажіть, Нора щаслива?
Жінка неспокійно засовалась у кріслі.
— Напевне! — кинула вона в запалі, але під проникливим поглядом ясних, щирих очей опустила повіки. — Напевне! — повторила, зніяковівши, — Не турбуйся про неї. Карлсен гарний хлопець. Він аптекар, як і мій чоловік. Нору він кохає давно, вони разом ходили до школи. Він радий Норі небо прихилити. Вона ще молода, забуде про своє перше кохання і перше розчарування. А там з'являться діти… У неї буде спокійне, забезпечене життя, щоправда, без великих почуттів, але й без розчарувань. Повір мені, так буде краще для неї.