Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море
- Автор: Центкевич Аліна, Центкевич Чеслав
- Год: 1982
- Язык: украинский
- Год: "Дніпро"
- Переводчик: Йосип Брояк
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «Що з тебе виросте, Фрітьофе? Людина, яку покликало море». Краткое содержание книги:
полярників-першопрохідців Фрітьофа Нансена (1861–1930) і Руала Амундсена (1872–1928), які
під час своїх героїчних, сповнених незвичайних пригод експедицій зробили ряд видатних
географічних і наукових відкриттів.
— Стійте, я страшенно стомився, не маю вже сили! Зупинімося тут. Стійте, кажу! — крикнув Могг, вивалюючись із саней на сніг.
— Починається завірюха, треба знайти захисток, добутися до хати трапера[25]. Це вже близько, не більше десяти кілометрів! — квапив Амундсен.
— Ви чули, що я вам сказав? Ані з місця не рушу! — затявся Могг.
Він усе ще лежав на снігу.
— А ось побачимо! — Обличчя Амундсена було непроникне.
Сухий ляскіт батога несподівано розітнув повітря. Капітан Могг зіщулився, наче під ударом, і залупав очима, хотів крикнути, але йому відібрало мову, обличчя спотворив жах.
— Ви не посмієте мене вдарити! — здобувсь він зрештою на слово.
— Побачимо! — загрозливо повторив Амундсен і знову замахнувся.
Батіг раз у раз сухо ляскав по снігу, залишаючи на його поверхні темні смуги, які лягали щоразу ближче до скам'янілого від страху американця. Не витримавши напруження, Могг скочив на рівні ноги й слухняно сів у сани. Обличчя його було бліде, мов крейда. Нижня щелепа тремтіла.
Амундсен був правий. Останні кілометри до хатини трапера мандрівники подолали, геть вибившись із сил, закостенілі від холоду й засліплені віхолою, що розшалілася не на жарт. Тільки проковтнувши кілька шматків копченого лосося і випивши гарячого чаю, вони поступово почали приходити до тями.
— Дякую, капітане Амундсен. Це була жорстока, ало добра наука. Запам'ятаю її на все життя. — Могг спідлоба зиркнув на Руала. — Я тільки зараз оце зрозумів, що ви врятували мені життя. Та все ж скажіть… Якби я тоді не встав… Невже ви й справді наважилися б?..
— Я був певен, що ви встанете, — коротко сказав Амундсен.
У Форт-Юконі Амундсена чекало прикре розчарування. Кінцева телеграфна станція була ще за двісті кілометрів на південь — в Ігл-Сіті. На щастя, туди треба було добиратися й Моггові. Далі вони вирушили вже без провідника. Шлях був прямий: по скутій кригою річці Юкон. Мороз чимдалі дужчав. Над відкритою, нічим не захищеною, замерзлою річкою шаленів вітер. До мети подорожі Амундсен і Могг дісталися ледве живі. Начальник форту Ігл-Сіті негайно надіслав дві довгі телеграми: Нансену і братам Амундсена, погодившись зробити це в кредит.
— Вам, капітане, пощастило, — сказав він Руалові наступного ранку. — Сьогодні вночі цей скажений мороз вивів з ладу нашу лінію: на величезній відстані обірвався дріт. Я навіть не знаю, коли вдасться полагодити. Не можу ж я вислати людей на такий лютий мороз — п'ятдесят градусів, а барометр весь час іде вгору.
— Тепер я принаймні знаю, чого мчав сюди мов навіжений, — засміявся Амундсен, гірко подумавши, ціною яких неймовірних зусиль і принижень вдалося йому встановити зв'язок зі світом.
Радість повернення на «Йоа» після надзвичайно тяжкої подорожі в шістдесятиградусний мороз була затьмарена. Виявилося, що механік Віїк тяжко захворів. Його заросле, червоне від гарячки обличчя прояснилося, коли він уздрів керівника експедиції.
— Боявся, що вже не побачу вас, капітане, — прошептав він. — Тепер можу спокійно вмерти.
Його звалило з ніг запалення легенів, яке він дістав, кілька годин підряд провадячи спостереження за магнітним полем Землі. Уже хворий, з високою температурою, він нізащо не хотів припинити дорученої йому роботи.
— Капітан завжди казав мені, що найголовніше в цій справі — безперервність. Я не можу підвести його, — вперто стояв Віїк на своєму, не піддаючись на умовляння колег. І поплатився за свою благородну впертість життям.
«Ця пекельна подорож з океану в океан через північний дах світу таки повинна вирвати якусь жертву з кожної експедиції. З кожної, навіть з моєї, навіть після трьох щасливих зимівель, коли мені здавалося, що всі небезпеки вже позаду, — з гіркотою писав Амундсен і закінчив словами, які часто трапляються в його щоденниках та спогадах: — Найтемніше буває перед світанком».
Минали місяць за місяцем. А про те, щоб пливти далі, усе ще не могло бути й мови. Липень, на який полярники покладали так багато надій, не приніс зміни на краще. Крига міцно тримала «Йоа». Тільки в серпні вдалося вирватися з її лещат.
І знову почалися гарячкові дні і ночі, боротьба з товстою кригою, що ошкірила зуби торосів, із штормами, із щільною пеленою туману. Одного разу від раптового зіткнення з кригою під час необережного маневру відламалася лопать гвинта.
Біля входу до Берінгової протоки ураганний вітер щосили, мов тараном, ударив у ніс судна. Але шхуна стійко витримала і це останнє випробування. Через тридцять вісім місяців після незабутнього відплиття з Крістіанії Амундсен дав команду кинути якір у Номі на Алясці.
25
Трапер — мисливець у Північній Америці, який полює на хутрового звіра.