Повернення короля [с иллюстрациями]

Той розплющив одне око і спробував із вдячності посміхнутися.

– Хто цей молодий велетень із гучним голосом? – прошепотів. – Це ж не малюк Піпін? Якого розміру тепер твій капелюх?

Наступною була Лобелія. Горопашна істота здавалася старезною і худющою, коли її випустили з темної та вузької камери, проте наполягла, щоби їй дозволили шкандибати на власних двох. Її радо вітали, а коли вона з’явилась, опершись на руку Фродо і не випускаючи парасольки, зустріли такими оплесками й підбадьорливими вигуками, що Лобелія була вельми зворушена і навіть розплакалася: раніше тут її ніколи не любили. Проте новина про смерть Лото так її вразила, що вона не захотіла повертатися до Торбиного Кута. Вона віддала його Фродо і подалася до Тугопасків із Твердонорів.

Коли ця бідолаха померла наступної весни – їй, зрештою, було понад сто літ, – Фродо був здивований і дуже розчулений: вона залишила рештки своїх грошей і статків Лото саме йому, щоби він допомагав гобітам, котрі втратили житло в усій цій халепі. Так завершилася їхня ворожнеча.

Старий Віл Білостоп пробув у буцегарнях довше за інших, і, хоча до нього ставилися, можливо, не так жорстоко, як до решти, його довелося добряче відгодувати, перш ніж він став схожий на колишнього Голову: тож Фродо погодився бути його заступником, доки пан Білостоп знову набуде відповідної форми. Єдине, що Фродо зробив на посаді заступника голови, – це зменшив кількість ширифів і приставив їх до виконання належних їм функцій. Виловити останніх розбійників доручили Мері та Піпінові, й вони швидко впоралися з цим завданням. Південні банди, почувши про Порічнянську Битву, втекли зі ширської землі й майже не чинили опору Ватагові. А ще до кінця року групку уцілілих розбійників оточили в лісах і тих, хто здався, витурили за кордони краю.

Тим часом роботи з відновлення Ширу невпинно тривали, і Сем був дуже заклопотаний. Гобіти вміють трудитися, наче бджоли, якщо мають для того настрій і потребу. Тож тоді до роботи взялися тисячі охочих рук: від маленьких, але спритних рученят хлопчаків і дівчаток до спрацьованих і загрубілих рук дідусів і бабусь. Ще до Різдвяна од колишніх ширифських осель не залишилося цегли на цеглі, як і від усього того, що збудували «служаки Шаркі»; а цеглу використали для відбудови багатьох старих нір, зробивши їх ще просторішими та сухішими. У сховках розбійників – у повітках, на фермах і в покинутих норах, а особливо в тунелях Міхоритова й у старих кар’єрах Страшківців, – було знайдено чималі запаси всілякого краму, харчів і пива: тож на Різдвян того року веселощів було більше, аніж будь-хто сподівався.

Та перше, що зробили в Ширі – навіть раніше, ніж знищили новий млин, – то очистили Пагорб і Торбин Кут, а також відновили Торбинів Узвіз. Передню частину нової піщаної ритвини засипали, зрівнявши з землею, і перетворили на великий затишний сад, а у зверненій на південь поверхні Пагорба прорили нові нори, обклавши їх цеглою. Батечко Грунич знов оселився там: у хатині під номером три. І він часто повторював, не дбаючи про те, хто його чує: