Повернення короля [с иллюстрациями]

– Здається, ніби в Торбиному Куті не залишилося жодного розбійника, – сказав Домосіл, – але банда зі Шляхостріччя може наскочити будь-якої миті.

Після сніданку приїхав посланець із Тукокраю. Він був у піднесеному настрої.

– Ватаг збунтував цілу нашу землю, – повідомив посланець, – і ця новина поширюється навсібіч зі швидкістю пожежі. Розбійники, котрі наглядали за нашим краєм, утекли на південь – ті, що вирвалися живими. Ватаг рушив навперейми великій банді з того боку, а пана Переґріна з усіма, кого міг йому надати, вирядив назад.

Наступна новина була не така втішна. Приблизно о десятій над’їхав Мері, якого не було цілу ніч.

– За шість верст звідси на нас суне численна банда, – сказав він. – Вони йдуть дорогою від Шляхостріччя, проте до них долучилося чимало інших розбійників, що блукали у цих краях. Їх там майже сотня, і вони палять усе на своєму шляху. Бодай би вони сказились!

– Овва! Ці не спиняться, щоби побалакати, – вони вбиватимуть за першої-ліпшої можливості, – зазначив фермер Домосіл. – Якщо Туки не прибудуть швидше за них, то нам найкраще буде заховатися в укриття і стріляти без попередження. Бійки таки не минути, пане Фродо, перш ніж усе це скінчиться.

Але Туки прибули швидше. Невдовзі вони ввійшли в село – сотня молодців із Туківців та Зелених Пагорбів на чолі з Піпіном. Тепер Мері мав удосталь хоробрих гобітів, аби впоратися з розбійниками. А розвідники доповіли, що ті вже зімкнули свої лави, бо знають, що проти них постала ціла сільська місцевість, і, вочевидь, мають намір жорстоко провчити повстанців, розгромивши їх у самому серці бунту – в Поріччі. Проте, хай би якими грізними здавалися розбійники, вони не мали ватажка, котрий розумівся би на воєнній справі. Вони просто йдуть уперед без жодних застережень. Тож Мері миттю склав чудовий план.