Повернення короля [с иллюстрациями]

Саруман підвівся і втупився у Фродо. І його очі мали дивний вираз: у них перемішалися подив, повага і ненависть.

– Ти виріс, півмірку, – мовив. – Так, ти помітно виріс. Ти мудрий і жорстокий. Ти позбавив мою помсту солодкості, й нині я покидаю Шир із гіркотою: я боржник твого милосердя. Але я ненавиджу і його, і тебе! Я піду й ніколи вже тебе не потривожу. Проте навіть не сподівайся, що я бажатиму тобі здоров’я та довгого життя. Тобі не судилося мати ні те, ні інше. Хоч не я в тому винен. Я лише провіщаю.

Сказавши це, Саруман подався геть, і гобіти розступились, аби він міг пройти: але всі вони й далі так міцно стискали зброю, що в них аж побіліли суглоби. А Змієязикий, мить повагавшись, кинувся наздоганяти свого пана.

– Змієязиче! – гукнув до нього Фродо. – Тобі не обов’язково йти за ним. Ти не заподіяв мені жодного зла. Поїж і відпочинь тут трохи, доки оклигаєш, а тоді зможеш іти на всі чотири сторони.

Змієязикий зупинився, озирнувся на Фродо, і здалося, наче він уже збирався залишитись. Але обернувся й Саруман.

– Жодного зла! – буркнув він. – Авжеж! А ночами він вештався довкола, тільки щоби милуватися зорями… Та, здається, хтось тут запитував, де ховається бідолаха Лото? Ти ж знаєш, Зміюко, чи не так? Може, розповіси їм?

Змієязикий від тих слів аж припав до землі й заскавулів:

– О, ні, ні!

– Тоді я розповім, – вів далі Саруман. – Зміюка убив вашого Боса, того маленького нещасливця, вашого милого дрібного Начальника. Чи не так, Зміюко? Зарізав уві сні, я гадаю. І, сподіваюся, закопав: утім, віднедавна, Зміюка був дуже голодний. Ні, ваш Зміюка насправді зовсім не добрий. Краще залиште його мені.

Від цих слів у червоних очах Змієязикого спалахнула дика ненависть.

– Це ти мені наказав, це ти мене змусив, – просичав він.

Саруман зареготав у відповідь:

– Ти завжди робитимеш те, що накаже Шаркі, чи не так, Зміюко? Тож нині він наказує тобі: йди слідом!

І Саруман, ударивши Змієязикого, який припав йому до ніг, в обличчя, повернувся та пішов. Але тієї миті щось дзенькнуло: Змієязикий раптом підвівся, вихопив захованого ножа і, гавкнувши як той пес, скочив Саруманові на спину, рвучко задер йому голову, різонув по горлянці і з вереском помчав вулицею вниз. Перш ніж Фродо схаменувся чи зміг вимовити бодай слово, тенькнули три гобітські луки і Змієязикий упав мертвий.