Повернення короля [с иллюстрациями]

– Де ж ховається той мерзенний Лото? – запитав Мері.

Вони обнишпорили кожну кімнату, проте не знайшли нікого живого, крім пацюків і мишей.

– Може, накажемо іншим обшукати повітки?

– Тут гірше, ніж у Мордорі! – сказав Сем. – По-своєму, звісно, проте набагато гірше. Так, наче сам Мордор, як то кажуть, прийшов до нас додому, бо це і є наш дім, і ми пам’ятаємо його таким, яким він був до знищення.

– Так, це Мордор, – погодився Фродо. – Це ще один із його злочинів. Саруман завжди виконував його роботу, навіть коли вважав, що працює на себе. Те саме стосується і тих, кого Саруман обдурив, як-от Лото.

Мері з жахом і відразою роззирнувся довкола.

– Ходімо звідси! – сказав він. – Якби я знав, скільки лиха він накоїв, то запхнув би свою торбину Саруманові в горлянку.

– Авжеж, авжеж! Але ти цього не зробив, тож я можу сказати тобі: ласкаво прошу додому.

На порозі стояв Саруман власною персоною, вгодований і задоволений на вигляд, а його очі аж палали від люті й захвату.

Фродо раптом осяяло.

– Шаркі! – скрикнув він.

А Саруман засміявся у відповідь.

– Тож вам знайоме це ім’я, чи не так? Цілий мій народ, гадаю, називав мене так в Ісенґарді. Напевно, на знак приязні[3]. Та ти, вочевидь, не сподівався побачити мене тут.

– Не сподівався, – відказав Фродо. – Проте міг би здогадатися. Дрібне паскудство: Ґандальф застерігав мене, що ти ще здатний на таке.

– Цілком здатний, – погодився Саруман, – і не лише на дрібне. Ви добряче мене насмішили, ви, гобітські паночки, коли їхали сюди в гурті могутніх людей, такі безпечні й такі горді своїми маленькими персонами. Ви думали, що чудово виплуталися з усього, можете просто собі повернутися назад і тихо-мирно жити у своєму краю. Саруманів дім можна перетворити на руїни, його самого витурити хтозна-куди, а от вашого дому ніхто не зачепить. Еге ж! Бо Ґандальф подбає про ваш добробут.

Саруман знову засміявся.

– Дзуськи! Коли той, хто був знаряддям у його руках, виконує своє завдання, Ґандальф покидає його. А ви їдете за ним хвостом, шкіритесь і балакаєте, долаючи вдвічі довшу відстань, аніж потрібно. «Ну, – подумав я, – якщо вони такі дурні, то я випереджу їх і провчу. Зуб за зуб». Наука моя була би для вас гіркішою, якби ви тільки дали мені трохи більше часу і людей. Та я все одно заподіяв цій землі чимало такого, що вам буде важко чи й неможливо виправити протягом усього вашого життя. Мені приємно буде згадувати це, гоячи свої образи.

– Ну, якщо це і є джерело твоєї втіхи, – відказав Фродо, – то мені тебе шкода. Тому що, боюся, це задоволення буде лише спогадом. Забирайся звідси негайно і ніколи не повертайся!

А сільські гобіти, побачивши, як Саруман виходив із халупи, одразу з’юрмилися біля дверей Торбиного Кута. Коли ж почули наказ Фродо, то сердито забурчали: