Аналітична історія України
- Автор: Боргардт Олександр
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Жанр: История
Электронная книга - «Аналітична історія України». Краткое содержание книги:
Книга Олександра Боргарда відзначається культурною гостротою суджень і науковим підходом до аналізованих історичниї подій. Чітка логіка викладу і аналізу матеріалу – основа цієї ґрунтовної розвідки, яка у певному сенсі є безпрецедентним явищем у огромі сучасної історіографічної літератури. Небайдужість і глибокий патріотизм – це ті дві риси, які безпомильно маркують творчість дослідника і привертають увагу до його книг людей часом діаметрально протилежних політичних та естетичних поглядів. «Аналітична історія» має стати настільною книгою кожного свідомого і небайдужого інтелігента в сучасній Україні.
Зазначимо, що центр ваги цієї історико–публіцистичної праці лежить не стільки в тому аби відтворити минуле, а головне, щоб його проаналізувати. Щоби принаймі не наступати на ті ж самі граблі. Щодо цього, процитуємо радше самого автора:
«Нас тут цікавлять саме історичні події, як наслідок певних причин. Будуть цікавити рушійні сили подій, та те, що могло би бути якби змінилися певні причини. Тобто нас цікавитимуть не так самі історичні події як такі, а радше те, звідки вони виникають, та до чого та в який спосіб призводять. Оце ми й будемо вважати якоюсь мірою, не більше – аналітичною історією».
Відповідно стиль викладу обраний не стільки академічний, скільки публіцистичний, що має максимально поширити коло можливих читачів. Це, деякою мірою, не можна вважати новацією бо є продовженням досвіду П. Штепи, М. Мироненка, Є. Гуцала та багатьох інших.
Заснувавшись на Хортиці та злигавшись із якимись “донскiмi казакамі” та російськими емісарами, він із трьома (!) сотнями своїх черкаських козаків іде на південь та там ніби воює турків під обома Керменами та Очаковим.
А потім, невідомо чому (а радше тому, що зазнав поразки), відступає на Хортицю та будує там “город”, який і вважається московськими істориками початком Запорізької Січi.
Та… незабаром відходить від короля та перекидається до Москви. Року 1557 він пише Iвану Грозному рапорт, що – мовляв, на Хортицю приходив Кримський хан Девлет–Гірей та бився з ним рівно 24 дні. А відбивши хана, що ніби пішов від нього з “великим соромом”, – він приєднав собі багацько “кримських кочовищ”. Пізніше, того ж року, прохає царя прийняти його до московського підданства; що й відбувається. Зауважимо, що про похід Девлет–Гірея нема свідчень у жодних історичних джерелах. А поки він, уже прийнятий до московського підданства, прохає дозволу на новий похід та готується до нього, – на Хортицю й насправді з’являється Девлет–Гірей з татарами та облягає Вишневецького із його “запорожцями”.
Це вже – не брехня цареві про оті “24 дні”, та наш хоробрий воїн, покинувши свій “город” напризволяще, – збігає до покинутих ним Черкас та Каніва. Але там уже дещо отямлюється, пригадуючи, що тут йому, власне, нема чого робити, адже він уже повноправний московський підданий. Та й збігає туди, де є природнє місце всім аферистам світу – до рідної Москви. Це сталося вже 1558.
З Москви він у жовтні 1558, з якимось іншим пройдисвітом, мурзою (!) Канкликом Конуковим, власним братом та стрільцями спливає до Астрахані, а звідти подається до черкесів у Кабарду. Як пише Д. Яворницький: “Тут йому було наказано збирати рать і йти повз Азов та Дніпро, на Дніпрі стояти й спостерігати за кримським ханом “скільки Бог поможе”. Полазивши біля Перекопу та нічогісінько там не вшкуравши, він повертається до своїх москалів, яких полишив на Хортиці стерегти “ґород”, бо кримський хан на той час подався за Перекоп.
Далі гріх буде не процитувати самого Д. Яворницького, дослівно:
Довідавшись про відхід хана за Перекоп, цар Iван Грозний відрядив до Вишневецького посла з жалуванням і через нього ж наказав князеві залишити на Дніпрі Ширяя Кобякова, дяка Ржевського й Андрія Щепотьєва з небагатьма боярськими дітьми, стрільцями й казаками Данила Чулкова і Юрія Булгакова, а самому їхати до Москви. Князь скорився волі царя; але за два роки знову опинився на Дніпрі поблизу острова Хортиця, звідки зв’язавшися з польським королем, удруге перейшов до нього на службу; з його від’їздом та наступною вельми трагічною смертю історія Хортицької Січі надовго припинилася.