Моральні листи до Луцілія

Мусимо переглянути всі ті приклади, від яких аж гуде нам у вухах і ряхтить в очах; мусимо очистити запруджену поганими помислами душу; натомість - впровадити доброчесність. Вона викоренить усе брехливе, що зваблює нас на шкоду правді; вона відмежує нас од юрби, якій так легко довіряємо, і поверне до тверезих суджень. У тому й суть мудрості: повернутися до природи і знов укріпитись там, звідки нас прогнав загальний блуд. Чимала запорука здоров'я - покинути тих, хто схиляє до божевілля, і якомога далі відійти від того збіговиська, де один одного заражає своїм шалом.

Хочеш пересвідчитися, що це правда,- глянь, як то цілком по-іншому кожен живе про людські очі, а по-іншому - для себе. Самотність сама по собі ще не є наставницею невинності, село ще не вчить ощадливості, але там, де нема ні свідка, ні глядача, там влягаються пороки, а їхній плід - це коли на них вказують, коли до них липне поглядом юрба. Хто вдягатиме пурпур, коли його нікому показати? Хто, обідаючи десь у закутку, дбатиме, аби посуд був із золота? Хто, прилігши одинцем у тінь сільського дерева, розкладе перед собою все своє розкішне начиння? Нема такого, кому б кортіло попишатися собою лише перед своїми очима, перед очима небагатьох людей чи родичів - усяк розгортає весь запас своїх пороків, дивлячись на те, скільки люду на нього ззиратиметься. Так воно є! Шанувальник і свідок - ось хто спонукає нас до всіх шалених учинків. Доможешся, щоб ми нічим не вабили чужих очей, значить, доможешся, щоб ми не мали жодних забаганок. Марнославність, розкіш і непогамовність вимагають глядача. Відійди в тінь - і ти вилікуєшся від них».