За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
Розраховане кокетство з лагерною адміністрацією і з групою Горошка мені не подобалося, але сам Дуліба, як людина, подобався. На ОУН він дивився досить критично, але думок своїх з цього приводу майже не висловлював.
Працювати з Дулібою було приємно і добре, він якось вмів злагодити із всіма. Грицак Євген просто ненавидів ОУН, але це тільки тому, що в силу обставин, перейшовши від мельниківців до бандерівців, він був там останнім колесом, а це для нього найстрашніше, бо він всюди любить бути тільки першим. Як людина Грицак непоганий і досить здібний. Він має хист до мов, до малювання, але бути в чомусь наймодернішому першим — його просто збивало з ніг.
Оце в ті роки в лагерах пішла мода на йоґів. Грицак і вхопився за них із величезним жаром своєї пристрасти. І треба признати, що він уперто і наполегливо вивчав на зубок все, що тільки міг дістати про йоґів. Довго, бідний, він ламав свої ноги, поки нарешті сів лотосом і це було для нього великою радістю. У тому плані Євген добився своєї мети. Серед українців йоґів він знав найкраще. Євген перефотографував з книжок всіх найвидатніших йоґів й вивчав їх біографії. Але все це він робив не з внутрішніх духовних потреб, а лише назовні, на показ і тому він справжнім йоґом не став і ніколи не стане.
Черговим захопленням у нього було захоплення голкотерапією. Він вивчав цю справу день і ніч, а пізніше пристрасно почав набирати собі пацієнтів і колоти їх, але згодом пацієнтами ніхто не схотів бути і у Євгена зникла та пристрасть.
У побуті Євген Грицак був дуже чесною людиною, йому можна довірити найбільші скарби і він, навіть умираючи з голоду, не взяв би жодного грама, але в боротьбі за нероздільність слави і влади, він міг би вбити навіть і рідного брата. Колись було на 05-му один росіянин сказав: «Ми з Євгеном в Норильську на четвертому керували страйком». А Євген, почувши таку формуліровку, кинувся, як спечений, і майже закричав: «Хто вдвох керував страйком?!! Я сам керував, а не вдвох!!!» Та його страшна недуга на першість мені сильно не сподобалась і через те я з ним не зладив.
На деякий час він скотився до того, що став навіть культоргом отряда на сьомому, але пізніше знову піднявся на відповідну висоту і так уже й тримався до кінця, поки його і звільнили. То, що для інших було неможливим, то для Євгена було можливим. Він міг піднятися з попелу і знову стати сповненою гідности людиною.
Від 1953 року після страйку і аж до осени 1956 року уряд зробив для політв'язнів небувалі до того часу в історії Радянського Союзу поступки. А з осени 1956 року уряд знову взяв курс на затиск. У 1963 році обмежили з посилками до двох на рік по п'ять кілограмів. У 1964 році заборонили продавати в ларку для політв'язнів цукор, товщі і хліб. А посилки з дому дві на рік по п'ять кілограмів дозволили одержувати лише тим, що співпрацювали з адміністрацією. Режим загострювався все більше і більше, годували все гірше і гірше. А кожної середи на політзаняттях начальники отрядів нагло і безсоромно читали нам лекції про гуманізм радянської влади.
Колись ще в Тайшеті, на вахті перед розводом на роботу, один політв'язень сказав до свого товариша: «Ось глянь на ту відкормлену банду лагерної адміністрації, це ж всі вони живуть за рахунок нашої тяжкої праці і нашого недоїдання, та ще й насильно примушують нас кланятися їм і поважати їх за те, що вони знущаються над нами». Тоді мені ще така думка не приходила в голову, але оце як почали заставляти слухати їх безграмотні і наглі лекції про гуманізм, то в мене витворювалось таке враження, що наче б мені із зв'язаними ногами і руками плюють у рот і глумливо сміються, що я не можу захиститись від того їх глуму. І треба ж було придумати такий глум над людьми, щоб паразит, який живе за рахунок твого поту і крови, заставляв тебе поважати його і слухати його лекцій. Страшнішого глуму над людською гідністю мабуть ніхто і ніколи не придумає. Бувало, що люди і не витримували того глуму і серед білого дня, просто на очах в адміністрації, лізли на паркан, яким був обгороджений лагер. Я сам бачив такий випадок на сьомому, як один в'язень зовсім спокійно, на очах лагерної охорони і адміністрації, перелів через «запретну зону» з колючого дроту з драбиною на плечах, а тоді приставив драбину до дощатого паркана, яким був обгороджений лагер, і спокійно поліз. Охорона лагера могла його взяти, але жадоба крови не дозволяла їм того зробити і вони його застрелили саме тоді, як він брався перелазити через так званий козирок, зроблений з колючого дроту поверх дощатого паркану. І так, бідняга, застрелений і повис на тих колючих дротах, поки не прийшов усім відомий по сьомому пірат в чині старшини, Швед, і не скинув його.