За східнім обрієм [Спомини про пережите]

На деякий час він скотився до того, що став навіть культоргом отряда на сьомому, але пізніше знову піднявся на відповідну висоту і так уже й тримався до кінця, поки його і звільнили. То, що для інших було неможливим, то для Євгена було можливим. Він міг піднятися з попелу і знову стати сповненою гідности людиною.

Від 1953 року після страйку і аж до осени 1956 року уряд зробив для політв'язнів небувалі до того часу в історії Радянського Союзу поступки. А з осени 1956 року уряд знову взяв курс на затиск. У 1963 році обмежили з посилками до двох на рік по п'ять кілограмів. У 1964 році заборонили продавати в ларку для політв'язнів цукор, товщі і хліб. А посилки з дому дві на рік по п'ять кілограмів дозволили одержувати лише тим, що співпрацювали з адміністрацією. Режим загострювався все більше і більше, годували все гірше і гірше. А кожної середи на політзаняттях начальники отрядів нагло і безсоромно читали нам лекції про гуманізм радянської влади.

Колись ще в Тайшеті, на вахті перед розводом на роботу, один політв'язень сказав до свого товариша: «Ось глянь на ту відкормлену банду лагерної адміністрації, це ж всі вони живуть за рахунок нашої тяжкої праці і нашого недоїдання, та ще й насильно примушують нас кланятися їм і поважати їх за те, що вони знущаються над нами». Тоді мені ще така думка не приходила в голову, але оце як почали заставляти слухати їх безграмотні і наглі лекції про гуманізм, то в мене витворювалось таке враження, що наче б мені із зв'язаними ногами і руками плюють у рот і глумливо сміються, що я не можу захиститись від того їх глуму. І треба ж було придумати такий глум над людьми, щоб паразит, який живе за рахунок твого поту і крови, заставляв тебе поважати його і слухати його лекцій. Страшнішого глуму над людською гідністю мабуть ніхто і ніколи не придумає. Бувало, що люди і не витримували того глуму і серед білого дня, просто на очах в адміністрації, лізли на паркан, яким був обгороджений лагер. Я сам бачив такий випадок на сьомому, як один в'язень зовсім спокійно, на очах лагерної охорони і адміністрації, перелів через «запретну зону» з колючого дроту з драбиною на плечах, а тоді приставив драбину до дощатого паркана, яким був обгороджений лагер, і спокійно поліз. Охорона лагера могла його взяти, але жадоба крови не дозволяла їм того зробити і вони його застрелили саме тоді, як він брався перелазити через так званий козирок, зроблений з колючого дроту поверх дощатого паркану. І так, бідняга, застрелений і повис на тих колючих дротах, поки не прийшов усім відомий по сьомому пірат в чині старшини, Швед, і не скинув його.