![За східнім обрієм [Спомини про пережите] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/2/9/3/0/5/za-shidnim-obriem-spomini-pro-perezhite-download.jpg)
За східнім обрієм [Спомини про пережите]
- Автор: Шумук Данило
- Год: 1974
- Язык: украинский
- Жанр: Биографии и мемуары
Электронная книга - «За східнім обрієм [Спомини про пережите]». Краткое содержание книги:
— А якої ви думки про Ленкавського?
— Це дуже здібний чоловік, одну його статтю навіть англійці переложили на англійську мову і надрукували в своїй пресі. Він вміє мислити і може писати, тільки трохи ледачий. Я його добре знаю, бо він мені навіть дальший родич, — відповів Горбовий.
— А як ви, пане Горбовий, ставитесь до Донцова і його концепцій?
— Я з Донцовим дружив і дуже високо його ціную. У нас немає кого з ним зрівняти, — відповів Горбовий.
— А мені оповідали, що в нього лише бойове перо, а він сам боягуз. І доводили це тим, що вийшовши з Картузької Берези в 1939 році, там же відразу люди звертались до нього за порадою, що ж робити далі і куди йти, а він лише відмахувався руками і пробурмотівши «Я вам не професор, от і залиште мене!» пішов не оглядаючись. А в 1941 році його шукали, щоб призначити на пост президента, а він втік до Румунії.
— Люди про кожного можуть наговорити таких нісенітниць. Я Донцова знав сам особисто багато років і тому для мене всі ті оповідання сторонніх людей не мають ніякого значення, — відповів Горбовий.
Оце влітку 1964 року була моя остання розмова з Горбовим. Горбовий тоді сидів уже в п'ятому лагері для інвалідів. 3 лікарні він туди і повернувся, а я вернувся на сьомий. Оце тоді я вже почав писати свої спогади і тому так детально це розпитував у Горбового. Після війни Горбовий працював юрист-консультантом у Чехословаччині, у Міністерстві сільського господарства. На вимогу польського уряду, чеський уряд видав його Польщі. І в 1945 році, на слідстві у Варшаві, його страшно били і він з кабінету начальника слідчого відділу вискочив через вікно з другого поверху і зламав ногу. Після того його відправили в Радянський Союз і три роки тримали під слідством у Києві на Короленка 33. У Києві також його сильно били. Під слідством він тримався добре. І в лагерах по відношенню до адміністрації також тримався стійко. Одне мені тільки не подобалось у ньому, що він покровительствував всякого роду політичним деґенератам і крутіям. Часто виникало це в нього несвідомо тільки тому, що він не розумівся на людях і був дуже довірливим. Словом, на організаційну роботу Горбовий абсолютно не придатний. І має велику слабість до тих, що гарно до нього кланяються і раз за разом величають доктором.
Через два тижні після операції, я знову повернувся в сьомий лагер. Я частенько зустрічався з Тіхановичем і розпитував його про роботу контррозвідки. Тіханович знав багато, він ще до війни бував у Радянському Союзі, Чехословаччині й Еспанії. Він оповідав, як його після школи, якимись аґентурними каналами на Горішньому Шлеську, направили в комуністичне підпілля на пост секретаря райкому компартії, а його колеґу по школі контррозвідка зробила членом підпільного окружного комітету компартії. Їхня аґентурна робота в нутрі компартії стала відчутною для партії і в кінці-кінців підозріння впало на Тіхановича. Тоді його колеґа з окружного комітету наказує йому тікати і в ту ж мить в окружний комітет дає на нього матеріяли, розкриваючи Тіхановича як аґента двійки. Отож, таким чином, за ціну Тіхановича цей його колеґа здобуває довір'я в окружному комітеті.
Тіханович твердив, що на кожних 15 комуністів був у партії один аґент контррозвідки. І комуністична література та всі директиви з Комінтерну раніше попадали в Міністерство внутрішніх справ і тільки після відповідної обробки все це йшло в ЦК КПП. Польська аґентура Міністерства внутрішніх справ зробила так, що трибунал ЦК КПП розстрілював не аґентів, а найстійкіших комуністів, які відмовилися стати аґентами. Про всі ті прийоми Тіханович оповідав мені дуже багато. Всі оповідання Тіхановича я слухав дуже уважно і після того мені стала гидкою і страшною всяка підпільна діяльність. Хоча, правду говорячи, той страх і огида були запізнілі, бо вся моя політична підпільна діяльність вже давно закінчилися. Зараз прийшов уже час на підведення підсумків тієї діяльности і роздумів про її ідеали.
В 1964 році мені залишалося сидіти ще три роки. Я рішив піти працювати в поліровочний цех, щоб заробити трохи грошей, щоб на волі хоч трохи одягтись.
Поліровочний цех був найшкідливішим цехом на мебельній фабриці і тому туди на роботу радо приймали всіх. І так я попав у поліровочний цех у науку до знайомого мені по Тайшету Кулика Павла. Павло Кулик родом з Таращанського району Київської области. 3 1928 року народження, красивий і стрункий чоловік, дуже добросердечний і відзивчивий на горе сторонніх людей. Це дуже хороша відкрита і пряма душа. Я Павлом зацікавився ще на 601-му, а в Мордовії і попав до нього в науку. Учень з мене був дуже поганий, якось мені ніяк не лежали руки до тих футлярів. «Учитель» з Павла виявився також не дуже блискучий, але зате терпеливість у нього була просто залізна. Цілий божий місяць я «палив» футляри, а Павло ремонтував їх після мене. Але нарешті з великим трудом я оволодів тією роботою і пізніше був одним із найкращих поліровщиків. Возитися цілий день з ацетоном нелегко, але я полюбив ту роботу тільки тому, що вона була строго індивідуальна.