За східнім обрієм [Спомини про пережите]

Але я категорично відмовився від будь-якої співпраці з лагерною адміністрацією, бо кожний шануючий себе політв'язень не повинен іти ні на яку співпрацю з нею, навіть коли б за співпрацю відразу звільняли з лагера. Звичайно, ця моя думка і постава не були по душі багатьом моїм знайомим. Не по душі вона була і для Марушка. 3 бігом часу Марушко перестав вихвалятись своєю співпрацею з лагерною адміністрацією, а пізніше навіть і соромився того. Він сказав мені, що на сьомому були Герман Петрович і Павлишин Лука, і що вони також до адміністрації ставились льояльно, а Павлишина брали навіть у Москву кланятись всесоюзному КҐБ і перед ним зарекомендував свою льояльність. Повернувшись з Москви, він провів доручену йому роботу серед політв'язнів українців і пізніше часто нею хвалився.

— А яку ж саме роботу доручили йому проводити серед політв'язнів? — запитав я.

— Йому доручили переконувати всіх українців, щоб поступали так як він.

— І він це робив?

— А як же, робив, та ще й гордився, що йому в Москві поручили таку місію, — відповів Марушко.

— А чи Павлишин оповідав, хто там в Москві з ним розмовляв і про що вони говорили?

— В основному він оповідав про те, як гарно його там прийняли і як величали генералом, а про суттєві розмови з ними він не хотів оповідати.

— Все ж таки в КҐБ є непогані психологи, видно, що вони дуже добре знали слабі сторони Павлишина. Саме тільки звернення до нього через «генерале» підняло його перед самим ним на небувалі вершини і розклеїло по всіх швах. Він же такі почесті любить понад все на світі. Найважливіше для нього в житті це хороша їжа, жінка та помпезні почесті.

— Часи змінились, зараз для кожного найважливіше за всяку ціну вийти на волю, чи це по зачотах і двох третіх, чи по скарзі, чи навіть і по помилуванні. Від того, що я став бриґадиром і членом «совета актива» нікому не погіршало, а, навпаки, я всім стараюсь робити якнайкраще. У «совете актива» я захищаю людей, а не топлю їх, так як це роблять інші, — виправдовувався Марушко. — Ви ж бачите, що зараз робиться: члени центрального Проводу каються, пишуть про помилування, аби тільки вийти на волю. Кук покаявся і написав про це цілу брошуру. Степанюк і Дужий написали про помилування і також в пресі виступили з ганебними статтями, а я ж не член центрального Проводу і я того не роблю. Я хочу вийти на волю по двох третіх і тому став членом «Совета актива».